Вибрані твори. Том I

Тренч. Замовкнiть, Бiллi, цього досить, щоб чоловiк бiльш не захотiв уже нiколи бачити жодну жiнку. Бачите, пане Сарторiюсе, я виклав їй справу з усiєю можливою делiкатнiстю й обачнiстю, анi словом не згадуючи про свої причини, а просто просячи її задовольнитись з того, щоб жити з моїх власних невеличких прибуткiв, а вона напалася на мене так, наче я поводжусь як дикун.

Сарторiюс. Жити з ваших прибуткiв! Це неможливо, моя дочка звикла до пристойних умов. Чи ж я не досить ясно зобов’язався подбати за це? Чи ж вона не казала вам, що я пообiцяв їй це?

Тренч. Так, я знаю це все, пане Сарторiюсе, i я вам дуже вдячний за це. Але я волiв би краще не брати в вас нiчого, окрiм самої Бланш.

Сарторiюс. Чому ж ви не казали цього ранiше?

Тренч. Це не має значення. Давайте обминемо це питання.

Сарторiюс. Не має значення! Але ж це має значення, мiй пане. Я наполягаю на тому, щоб ви вiдповiли.Чому ви не сказали цього ранiше?

Тренч. Ранiше я не знав.

Сарторiюс (роздратувавшись). Треба ж було вам знати власнi бажання, перш нiж брати на себе такi серйознi зобов’язання. (Сердито бiгає кiмнатою туди й сюди).

Тренч (дуже ображений). Менi треба було знати! Кокене, чи ж це розсудливо? (Обличчя Кокенове викривляється з виразом суддi, що зважує справу. Але вiн нiчого не каже, i Тренч знову повертається до Сарторiюса, цього разу вже iз значно зменшеною пошаною). Як, у бiса, я мiг знати? Ви ж не сказали менi.

Сарторiюс. Ви глузуєте з мене, ласкавий пане. Ви кажете, що не знали ранiше вашого власного бажання.

Тренч. Я не кажу нiчого такого. Я кажу, що я ранiше не знав, звiдки ви берете свої грошi.

Сарторiюс. Це неправда, ласкавий пане. Я…

Кокен. Тихше, любий пане. Тихше, Гаррi, мiй любий, Suaviter in modo; fort…

Тренч. Тодi хай починає. Що вiн хоче довести, отак на мене нападаючися?

Сарторiюс. Пане Кокене, ви мене пiдтримаєте. Я з’ясував це. Я сказав, що я людина, яка сама всього досягла; i я не соромлюсь цього.

Тренч. Ви зовсiм не така людина. Я дiзнався сьогоднi вранцi вiд вашого — Лiкчiз, чи якось так його прокляте iм’я, — що ваше багатство створилось коштом купи нещасних створiнь, що в них ледве душа в тiлi тримається, — з яких його здерто, вимордувано, вистрахано — всiлякими способами найогиднiшої тиранiї.

Сарторiюс (у нестямi з образи). Ласкавий пане! (Загрозливо наближаються один до одного).

Кокен (м’яко). Комiрне мусить бути сплачено, мiй любий. Це ж неминуче, Гаррi, неминуче. (Тренч роздратовано одвертається. Сарторiюс хвилину позирає за ним задумано, потiм повертається до свого попереднього розважного й поважного тону й звертається до Тренча з удаваною пошаною та з помiтною поблажливiстю до його молодощiв i дурощiв).

Сарторiюс. Доводиться побоюватись, докторе Тренчу, що ви ще надто недосвiдченi у дiлових справах. І менi шкода, що я на скiлькись хвилин забувся про це. Чи смiю я просити вас повтриматись iз вашим мiркуванням, поки ми з вами не скiнчимо невеличку i спокiйну дискусiю з приводу ваших сентиментальних iдей? — пробачте менi, що я це так зву. (Вiн бере стiльця i показує Тренчевi другого, праворуч од себе).

Кокен. Дуже любо, шановний пане. Сiдайте ж, Гаррi, i слухайте; дивiться на речi спокiйно й безсторонньо. Не будьте впертi.

Тренч. Я нiчого не заперечую проти того, щоб сидiти й слухати, але я не уявляю собi, як це може змiнити чорне на бiле. І потiм, менi вже набридло, що всi на мене нападаються, наче я неправий. (Сiдає, Кокен сiдає поруч, лiворуч од нього. Вони всi розмiщаються зручнiш для бесiди).

Сарторiюс. Почну з того, докторе Тренчу, що ви, сподiваюсь, не соцiалiст або щось подiбного ґатунку.

Тренч. Нi, звичайно. Я — консерватор; принаймнi, якби я колись потурбувався голосувати, я б голосував за консерваторiв i проти iнших.

Кокен. Вiрнiсть блакитному кольоровi, Гаррi, вiрнiсть блакитному!

Сарторiюс. Я радий пересвiдчитись, що досi ми цiлком одної думки. Я теж, розумiється, консерватор, не якийсь там вузький, забобонний, сподiваюсь, анi не цiлковитий противник справжнього проґресу, але все ж прибiчник здорового консерватизму. Щодо Лiкчiза, менi досить сказати про нього тiльки те, що я звiльнив його цього ранку з роботи за порушення довiр’я; i ви навряд чи спроможетесь вважати його свiдчення за свiдчення людини дружньої i незацiкавленої. Щодо мого заняття, то воно полягає в тому, щоб постачати будинки, вiдповiднi до можливостей дуже бiдних людей, вони ж бо потребують притулку, як i всi iншi люди. Як вам здається, можу я утримувати цi притулки за спасибi?