Вибрані твори. Том I

Покоївка (ледве дихаючи). Вони лишаються на снiданок.

Бланш (пильно вдивляючись їй в обличчя). І вiн?

Покоївка (пошепки, потверджуючи рухом). Так,панно. (Бланш повiльно випускає її й стоїть, випроставшись, iз стисненими кулаками й скам’янiлим обличчям. Покоївка, вiдчуваючи, що напад лютi минув, i не боячись бiльше насильства, знесилена, лишається бiля її нiг, намагаючись привести до ладу своє волосся й очiпок i хлипаючи потроху з несили й болю). Ну, ось, тепер у мене руки тремтять через вас, i в мене все бряжчатиме на тацi в час снiданку, аж усi на мене зважатимуть. Це дуже погано з вашого боку, панно Бл… (Сарторiюс кашляє за сценою).

Бланш (прудко). Ш-ш! Устаньте! (Покоївка поспiшно встає i виходить якомога непомiтнiше, обминаючи Сарторiюса дорогою до дверей. Вiн суворо позирає на неї i пiдходить до Бланш. Покоївка тихенько причиняє за собою дверi).

Сарторiюс (зажурено). Люба моя, невже ти не можеш трохи бiльше владати собою?

Бланш (важко дихаючи вiд свого нападу, що ще ущухає). Нi, я не можу. Я хочу. Я роблю все, що можу. Нiхто, справдi кохаючи мене, не покинув би мене через мiй темперамент. Я нiколи нiкому з наших служникiв не виказувала його, окрiм цiєї дiвчини; а вона — єдина, що лишається в нас.

Сарторiюс. Але ж, люба моя, згадай, що маємо зустрiнутись iз нашими гiстьми зараз, за снiданком. Я збiг униз поперед них, щоб повiдомити тебе, що я залагодив це маленьке непорозумiння з Тренчем. То йому Лiкчiз наговорив рiзної гидоти. Тренч молодий i дурний, але тепер усе гаразд.

Бланш. Я не хочу одружуватись iз дурнем.

Сарторiюс. Тодi тобi доведеться обрати собi чоловiка за тридцять рокiв, Бланш. Не сподiвайся надто багато, дитино моя. Ти будеш багатша за свого чоловiка й, гадаю, розумнiша. Менi б подобалось бiльше, якби так воно й було.

Бланш (схоплюючи його руку). Тату!

Сарторiюс. Що, моя люба?

Бланш. Чи можу я вирiшувати iз цим шлюбом, як менi до вподоби, чи мушу зробити, як тобi подобається?

Сарторiюс (неспокiйно). Бланш…

Бланш. Нi, тату, ти мусиш менi вiдповiсти.

Сарторiюс (втрачаючи владу над собою, цiлком вiддаючись почуттю до неї). Ти повинна робити, як тобi подобається, i тепер, i завжди, люба моя, єдина дитино. Я хочу лише того, що приємно для моєї любки.

Бланш. Тодi я не хочу одружуватись iз ним. Вiн глузував iз мене. Вiн вважає, що ми нижчi од нього, вiн соромиться нас, вiн посмiв заперечувати проти того, щоб ти обдарував його — так, начебто це було б неприродно, щоб вiн усе завдячував тобi. А грошi все ж спокусили його, незважаючи на все. (Істерично охоплює його шию руками). Тату, я не хочу одружуватись, я хочу тiльки залишитись iз тобою й бути щасливою, як ми завжди були щасливi. Я ненавиджу саму думку про одруження; я не люблю його, я не хочу кидати тебе. (Входять Тренч i Кокен, але вона нiчого не чує, крiм власного голосу, i не помiчає їх). Тiльки прожени його, обiцяй менi, що ти його проженеш i залишиш мене тут, бiля себе, як завжди… (Побачивши Тренча). Ой! (ховає обличчя на батькових грудях).

Тренч (знервовано). Сподiваюсь, ми не прийшли невчасно…

Сарторiюс (грiзно). Докторе Тренчу, моя дочка змiнила свої намiри.

Тренч (розгубившись). Чи маю я це зрозумiти…

Кокен (чiтко вимовляючи якнайуїдливiше). Менi здається, Гаррi, що за таких обставин нам не лишається нiчого бiльше, як пошукати снiданку десь-iнде.

Тренч. Але ж, пане Сарторiюсе, чи ви з’ясували?

Сарторiюс (просто Тренчевi в обличчя). Я все з’ясував, мiй пане. Бувайте. (Тренч, ображений, ступає на один крок ближче. Бланш одхиляється од батька й падає на стiлець. Сарторiюс лишається непохитний).

Тренч (обурено повертаючись). Ходiмо, Кокене.

Кокен. Звичайно, Гаррi, звичайно. (Тренч виходить, страшенно сердитий. Чути, як за сценою проходить покоївка з брязкотливою тацею). Я глибоко в вас розчарувався, мiй пане. Бувайте! (Іде вслiд за Тренчем).