Вибрані твори. Том I

Тренч (здивовано). Що ж, ви хочете сказати, що я точнiсiнько така погана людина, як i ви?

Кокен. Сором, Гаррi, сором! Жахлива нетактовнiсть! Будьте джентльменом. Прохайте пробачення!

Сарторiюс. Дозвольте менi, пане Кокене. (До Тренча). Якщо, кажучи, що ви точнiсiнько така погана людина, як i я, ви хочете цим сказати, що точнiсiнько такий безпорадний змiнити суспiльний уклад, як i я, тодi ви, на жаль, цiлком маєте рацiю. (Тренч зразу не вiдповiдає. Вiн позирає на Сарторiюса, потiм опускає голову й бездумно втуплює очi в пiдлогу, морально збанкрутований, з пальцями, затиснутими межи колiн, — живе втiлення розчарування. Кокен спiвчутливо пiдходить до нього й пiдбадьорливо кладе йому руку на плече).

Кокен (пестливо). Ну ж, Гаррi, ну ж! Вiзьмiть себе в руки. Ви ж iще не вiдповiли пановi Сарторiюсовi.

Тренч (усе ще спантеличений, повiльно розтулює свої пальцi, кладе руки на колiна й пiдiймається; потiм на превелику силу обсмикує свого жилета й, звертаючись до Сарторiюса, намагається по-фiлософському поставитись до свого розчарування). Так, люди, що мешкають у скляних будинках, не мають права кидатись камiнням. Але ж, честю клянусь, я зовсiм не знав, що мiй будинок скляний, аж поки ви не вказали менi на це. Прошу пробачити менi. (Простягає руку).

Сарторiюс. Не кажiть бiльше анi слова, Гаррi; вашi почуття роблять вам честь. Запевняю вас, я сам почуваю точнiсiнько те ж саме, що й ви. Кожен, хто має серце, повинен прагнути, щоб можливий був кращий порядок речей. Але ж, на жаль, це неможливо.

Тренч (трохи втiшений). Я теж так гадаю.

Кокен. Безеперечно, любий мiй пане, безперечно. Зростання населення — ось причина лиха.

Сарторiюс (до Тренча). Сподiваюсь, я переконав вас у тому, що вам не треба заперечувати проти того, щоб Бланш брала свою частку з моїх грошей, замiсть брати з ваших.

Тренч (з тупою напруженiстю). Мабуть, що так. Виходить, ми всi на одному суднi. Сподiваюсь, ви пробачите менi, що я зняв таку бучу.

Сарторiюс. Анi слова бiльше! Я дуже вдячний вам, що ви повтримались пояснювати Бланш причину ваших сумнiвiв, ви дуже радуєте мене цим, Гаррi. Мабуть, найкраще буде й надалi нiчого їй не казати.

Тренч (неспокiйно). Але ж я мушу тепер з’ясувати, ви ж бачили, як вона розсердилась.

Сарторiюс. Це вже краще залиште менi. (Дивиться на свого годинника й дзвонить). Незабаром буде час другого снiданку. Поки ви приготуєтесь до нього, я побачусь iз Бланш i, сподiваюсь, наслiдки будуть цiлком задовiльнi для всiх нас. (Покоївка з’являється на дзвоника; вiн звертається до неї зi своєю звичною владнiстю). Скажiть панна Бланш, що я хочу її бачити.

Покоївка (її обличчя виразно смутнiшає). Слухаю, пане. (Знехотя повертається, щоб iти).

Сарторiюс (з новою думкою). Стiйте. (Вона зупиняється). Перекажiть паннi Бланш, що я сам тут i прошу прийти на хвилинку, якщо вона вiльна.

Покоївка (з полегшенням). Слухаю, пане. (Виходить).

Сарторiюс. Ходiмте, я покажу вам вашу кiмнату, Гаррi. Сподiваюсь, ви скоро будете себе почувати в нiй гаразд, як удома. Ви також, пане Кокене, мусите затямити дорогу сюди. Ходiмо, поки Бланш не прийшла. (Іде до дверей).

Кокен (iдучи слiдом за ним, жваво). Наша маленька суперечка викликала в мене добрий апетит.

Тренч (сумовито). А мене зовсiм його позбавила. (Виходять, Сарторiюс придержує їм дверi й намiряється iти слiдом, коли знов з’являється покоївка. Це плаксиве симпатичне створiння, що й зараз ледве стримує сльози).

Сарторiюс. Ну, що ж, панна Бланш iде?

Покоївка. Так, пане. Мабуть так, пане.

Сарторiюс. Чекайте тут, поки вона прийде, i скажiть їй, що я цю ж хвилину повернуся.

Покоївка. Слухаю, пане. (Увiходить у кiмнату. Сарторiюс позирає на неї з пiдозрою, коли вона проминає його. Вiн причиняє дверi й повертається слiдом за нею).

Сарторiюс (знижуючи голос). Що з вами?

Покоївка (хлипаючи). Нiчого, пане.

Сарторiюс (не пiдвищуючи голосу, але загрозливiш). Майте обачнiсть, треба поводитись як слiд, коли є гостi. Чуєте?