Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Сарторiюс. О, розумiю вже. Ви давали свiдчення.
Лiкчiз. Давати свiдчення! Це не по менi. Яка б менi з того користь? Лише витрати мої, та й то не за професiйною таксою. Нi, я не давав нiяких свiдчень. Заждiтьно, я ось що зробив. Я їх приберiг, щоб прислужитися парi добродiїв, чуття яких були б неприємно враженi, якби їхнi iмена з’явились у синiй книзi як iм’я утримувачiв кублiв зарази. Їхнiй уповноважений був такий люб’язний до мене з приводу цього, що пiдписав менi векселя на суму… а втiм, байдуже, на яку. Це було менi напочаток, щоб зразу стати на ноги. Я принiс примiрник першого звiту комiсiї у кишенi пальта. (Встає й дiстає з кишенi пальта синю книгу). Я заломив сторiнку, щоб вам показати; я гадав, що вам буде цiкаво побачити. (Розгортає книгу на призначеному мiсцi й подає її Сарторiюсовi).
Сарторiюс. Так це шантаж? (Кидає книгу на стiл, не поглянувши до неї, й сильно стукає по нiй кулаком). А менi байдуже, чи стоятиме моє iм’я у синiх книжках. Мої друзi їх не читають: а я не мiнiстр i не кандидат до парламенту. Цими спiвами од мене нiчого не дiстанеш.
Лiкчiз (шокований). Шантаж! О, невже ви гадаєте, пане Сарторiюсе, що я б хоч словом обмовився про вашу власнiсть? Нападатися на старого товариша! Нi, це не полiкчiзiвському. Та й потiм, вони ж уже все про вас знають. Про отi сходи, що ми з вами за них були посварились, так вони пiвдня слухали того попа, що тодi був зняв такий галас — пригадуєте? — за жiнку, що там побилась. Вiн усе висвiтлив у якнайгiрший спосiб, зовсiм не по-благородному i не по-християнському. Не хотiв би я, щоб цей пiп мав владу над свiтами. Та ж нi, не це було в мене на думцi.
Сарторiюс. Та кажiть же нарештi, що у вас на думцi? Викладайте.
Лiкчiз (з визивною розмiркованiстю, посмiхаючись i таємниче на нього позираючи). А що, потратили ви кiлькасотень на ремонт, вiдколи ми розлучилися, га? (Сарторiюс, гублячи терпець, робить загрозливий рух). Та ж не лютуйте ви справдi на мене. Я знаю одного домовласника, що посiдав був наймерзеннiше кубло, яке тiльки можна знайти в Лондонi, недалеко вiд Тауера. За моєю порадою цей чоловiк половину своїх домiв капiтально вiдремонтував, а другу половину вiдступив одному новому Товариству: «Товариству складiв мороженої баранини пiвнiчної Темзи», в якому я посiдаю кiлька акцiй — установчих акцiй. І чим це скiнчилось, як ви гадаєте?
Сарторiюс. Мабуть, руїною.
Лiкчiз. Руїною? Аж нiяк. Компенсацiєю, пане Сарторiюсе, компенсацiєю. Розумiєте?
Сарторiюс. Компенсацiєю — за що?
Лiкчiз. Бо ж земля, як виявилось, була потрiбна для поширення Монетного двору, тож її викуплено у Товариства iз вiдшкодуванням за будiвлi. Хтось, розумiєте, передбачав це все ранiше, незважаючи на сувору таємницю.
Сарторiюс (зацiкавлений, але обережно). Ну?
Лiкчiз. І це все, що ви можете менi сказати, пане Сарторiюсе? «Ну»! Майже як до собаки! Припустiмо, що я дiзнався про нову вулицю, яка має зруйнувати Роббiнз-Роу i перетворити Боркс-Бок на чiльне мiсце, де земля цiнуватиметься у тридцять фунтiв за фут, — ви б нiчого бiльше не знайшли менi сказати, як лише (передразнюючи) «ну»? (Сарторiюс вагається, позираючи на нього з великим сумнiвом. Лiкчiз пiдводиться й випростовується, пишаючись). Та ж ну, пане Сарторiюсе, гляньте лишень на моє вбрання. Гляньте на цього ланцюжка. Погляньте, який гладкий я зробився! Чи ж ви гадаєте, що я добув це все мовчанням? Нi, я здобув це все, тримаючи свої вуха й очi вiдкритi. (Входить Бланш у супроводi покоївки iз срiбною тацею, на яку вона збирає чашки з кави. Сарторiюс, незадоволений з того, що їх урвали, встає й рухом запрошує Лiкчiза до дверей робочого кабiнету).
Сарторiюс. Ш-ш! Ми обговоримо це в кабiнетi. Там добрий вогонь i ви зможете курити. Бланш, наш давнiй друг.
Лiкчiз. І дуже до вас прихильний. Сподiваюсь, ви добре себе почуваєте, панно Бланш.
Бланш. Як, пан Лiкчiз! Я ледве вас упiзнала.
Лiкчiз. Ви теж трохи змiнились, панночко.
Бланш (поспiшно). О, я завжди однакова. А як панi Лiкчiз i дiт…
Сарторiюс (нетерпляче). У нас справи, Бланш. Ти потiм поговориш iз паном Лiкчiзом. Ходiмте. (Сарторiюс i Лiкчiз виходять до кабiнету. Бланш, здивована з батькової гострости, з хвилину дивиться їм услiд. Потiм, побачивши Лiкчiзове пальто на своєму стiльцi, знiмає його i, посмiхаючись, роздивляється хутро).
Покоївка. О, якi ми зробились чепурнi, панно Бланш, — що, хiба нi? Я гадаю, що пан Лiкчiз, мабуть, одержав спадок. (Конфiденцiйно). Дивно менi, що вiн має до пана, Панно Бланш! Вiн принiс цю грубу книгу. (Показує на синю книгу).
Бланш (iз збудженою цiкавiстю). Покажiть! (Бере книгу й дивиться в неї). Тут щось є про тата. (Сiдає й починає читати).
Покоївка (складаючи столика й одсуваючи його з дороги). Вiн наче молодшим виглядає, панно Бланш, чи ж неправда? Я не могла втриматись од смiху, коли побачила, що вiн поголив свої бакенбарди; це має такий дурнуватий вигляд, коли до цього не звик. (Бланш не вiдповiдає). Ви не скiнчили свою каву, панно, її, мабуть, можна вже забрати геть? (Вiдповiдi нема). Але ж ви зацiкавились книжкою пана Лiкчiза, панно (Бланш схоплюється з мiсця. Глянувши їй в обличчя, покоївка прожогом подається навшпиньках iз кiмнати зi своєю тацею).
Бланш. Так ось чому вiн не хотiв грошей. (Хоче роздерти книгу, але з цим їй не щастить, i вона з люттю кидає її в камiн. Книга падає на ґрати). О, якби дiвчина могла не мати анi батька, анi родини, як я не маю матерi! Пiп!.. тварюка! «Власник найгiрших кублiв у Лондонi». «Власник кублiв». О! (Закриває обличчя руками й схиляється здригаючись на стiлець, на якому лежить пальто. Дверi кабiнету одчиняються).
Лiкчiз (у кабiнетi). Ви чекатимете не бiльш як п’ять хвилин, я зараз збiгаю по нього. (Бланш вихоплює iз свого кошика роботу i сидить випроставшись i спокiйно шиючи. Лiкчiз повертається, розмовляючи iз Сарторiюсом, що йде слiдом). Вiн живе зараз же за рогом, на Гавер-Стрiт, а мiй кабрiолет чекає бiля дверей. Ви дозволите, панно Бланш? (Обережно намагається взяти своє пальто).
Бланш (встаючи). Пробачте. Сподiваюсь, я не зiм’яла його.
Лiкчiз (одягаючись, ґалантно). Я був би щасливий, якби ви зiм’яли його тепер, панно Бланш. Не прощайтесь зi мною, панно, я зараз повернусь, з одним або двома приятелями. Ну, ну, Сарторiюсе, я не забарюсь. (Входить Сарторiюс, шукає синю книгу).
Бланш. Я гадала, що в нас усi справи покiнченi вже з Лiкчiзом.
Сарторiюс. Мабуть, не зовсiм. Вiн залишив менi тут книгу продивитись, велику книгу в синiй паперовiй обгортцi. Чи її покоївка кудись подiла? (Помiчає книгу за ґратами; позирає на Бланш i додає). Ти бачила її?
Бланш. Нi! Так! (Сердито). Нi, я не бачила її. Нащо вона менi здалася? (Сарторiюс пiднiмає книгу й обтрушує її вiд пороху, потiм спокiйно сiдає, щоб читати. Проглянувши тут i там кiлька шпальт, вiн згiдно киває, так, наче знайшов там саме те, чого чекав).
Сарторiюс. Знаєш, Бланш, кумедна рiч, що парламентськi панове, якi пишуть такi книжки, як ця, такi нетямущi у практичних справах. Читаючи це, можна б уявити, що ми з тобою — пара найзагребущих, безсердих визискувачiв у свiтi.