Вибрані твори. Том I
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96881-5-6
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том I». Краткое содержание книги:
Тренч (сповнений жаху). Ви брали грошi, що мусили були нагодувати дiтей, якi конають з голоду! Так вам i треба! Якби я був батьком одного iз цих дiтей, я б вам зробив щось гiрше, нiж вигнати геть. Я б i слова не замовив за спасiння вашої душi, якщо ви її взагалi маєте. Пан Сарторiюс мав рацiю.
Лiкчiз (незважаючи на свою турботу, видивляється на нього iз здивовано-презирливою насмiшкою). Послухайте лишень! Ех, який ви невинний юнак. Ви гадаєте, що вiн вигнав мене, бо я був надто жорстокий? Анi крихти! Вiн це зробив, бо я був не досить жорстокий. Я нiколи не чув од нього, щоб вiн був задоволений; та нi, вiн би не задовольнився й тодi, коли б я з них живцем здер шкiру! Я не кажу, що вiн найгiрший домовласник у Лондонi; вiн би здолав бути гiршим од декого; але вiн не кращий од найгiрших, яких менi доводилось бачити. І все ж,хоч я й кажу так, я — кращий за кращого збирача, з яким йому доводилось мати справу. З його майна я здер бiльше, а витратив менше, нiж повiрив би кожен, хто знає, що iз себе являє це майно. Я знаю, чого я вартий, докторе Тренчу, i сам за себе говоритиму, якщо нiхто бiльш не хоче.
Кокен. А що iз себе являє це майно? Будинки?
Лiкчiз. Будинки з мешканнями внайми потижнево, кiмнатами, пiвкiмнатами — так, i навiть чвертькiмнатами. Це щось незрiвнянне. Як розрахувати на кубiчний метр площi, то, винаймовуючи по кiмнатах, одержуєте вищу платню, анiж за багатi будинки у Парк-Ленi.
Тренч. Сподiваюсь, пан Сарторiюс має небагато подiбних будинкiв, хай би скiльки вони давали.
Лiкчiз. Вiн нiчого iншого не має, пане, i в цьому виявляється його розумнiсть. На кожнi кiлька сотень фунтiв, якi йому випадало зiбрати, вiн скуповував старi будинки, в якi б ви й зазирнути не змогли, не затуливши носа. Вiн має їх у Сент-Джiлсi, має у Мерiлбонi, має у Бетнал-Ґрiнi. Ви погляньте лишень, як вiн живе, i ви побачите, як це йому йде на користь. Так, так, для себе вiн любить низький вiдсоток смертности й пiсковий ґрунт! Пiшли б ви зi мною на Роббiнз-Роу, показав би я вам ґрунт i вiдсоток смертности! І, затямте ви собi, це я роблю, що платня надходить йому так добре. Хай би вiн пiшов сам збирати своє комiрне! Зiбрав би вiн його, аякже!
Тренч. Чи не хочете ви сказати, що все його багатство… що всi його прибутки… одержуються таким способом?
Лiкчiз. Усе, до копiйки, пане. (Тренч, вражений, аж мусить сiсти).
Кокен (спiвчутливо на нього позираючи). Ах, любий мiй друже, любов до грошей — ось корiння зла.
Лiкчiз. Так, пане, i ми всi бажали б, щоб дерево з нього зросло в нашому садку.
Кокен (обурений). Пане Лiкчiзе, я до вас не звертався. Я б не хтiв бути з вами суворим, але є щось надто для мене огидне у званнi збирача платнi.
Лiкчiз. Воно не гiрше вiд багатьох iнших. А в мене є дiти.
Кокен. Правдиво; я припускаю це. Але це стосується й нашого друга Сарторiюса. Його любов до дочки є виправдання, — аджеж так, виправдання.
Лiкчiз. Вона — щаслива дочка, пане. Багатьох дочок вигнано на вулицю, щоб вдовольнити його любов до неї. Отакi-то дiловi справи, як бачите, пане. Ну, що ж пане, я сподiваюсь, що тепер ваш приятель замовить за мене слово, бо ж вiн знає, що я невинний.
Тренч (сердито встаючи). Нi, не хочу. Це мерзенна справа з початку до кiнця; i ви не заслуговуєте на краще за те, що допомагали в цьому. Бачив я наслiдки помiж пацiєнтiв лiкарнi, i менi, бува, кров кипiла на думку, що цьому не можна запобiгти.
Лiкчiз (вибухаючи доти стримуваним роздратованням). О, справдi, ласкавий пане! Але ж ви, очевидно, вседно одержите свою частку, коли одружитесь iз панною Бланш. (Люто). Хто з вас гiрший, хтiв би я знати, — я, що здираю грошi, щоб дати притулок своїм дiтям, а чи ви, що витрачаєте цi грошi й намагаєтесь виявити менi свою огиду?
Кокен. Як можна звертатись до джентльмена з такими непристойними зауваженнями, пане Лiчкiзе! Надзвичайно революцiйнi почуття.
Лiкчiз. Може, й так. Але ж Роббiнз-Роу — не школа доброї поведiнки. Позбирали б ви там платню тижнiв зо два — а ви були б бажаним замiсником, якщо мiсце не залишиться за мною, — осьде ви б почули одвертi розмови, так, так!
Кокен (з гiднiстю). Чи ви знаєте, з ким ви говорите, чоловiче добрий?
Лiкчiз (смiливо). Я — бiдний, i цього досить, щоб зробити з мене падлюку. Для мене не iснує жодного спiвчуття, — ви слова для мене не хочете сказати! (Зненацька принижено до Тренча). Тiльки одне слово, паночку. Адже вам це нiчого не коштуватиме. (Сарторiюс, не помiчений, з’являється в дверях). Майте ж почуття до бiдняка.
Тренч. Побоююсь, що своєю сповiддю ви виявили його аж надто мало.
Лiкчiз (знов вибухаючи). Бiльше, принаймнi, нiж ваш дорогоцiнний тесть. Я… (Голос Сарторiюсiв, розлягаючись iз смертельною холоднiстю, паралiзує його).
Сарторiюс. Ви прийдете сюди завтра не пiзнiш десятої, пане Лiкчiзе, щоб закiнчити нашi справи. Я не затримую вас бiльше на сьогоднi. (Лiчкiз, принишклий, виходить серед мертвої тишi. Пiсля неприємної мовчанки Сарторiюс веде далi). Це один з моїх аґентiв, вiрнiше — був; бо я, на жаль, змушений був звiльнити його за багаторазове порушення моїх вказiвок. (Тренч не каже нiчого. Сарторiюс перемагає своє зрушення i прибирає жартiвливого, насмiшкуватого тону, що аж нiяк не пасує до нього, а саме тепер бринить аж надто невiдповiдно). Бланш зараз зiйде сюди, Гаррi. (Тренч здригається). Гадаю, що я вже можу звати вас тепер Гаррi. Що ви скажете про прохiдку садком, пане Кокене? Ми вславленi тут за нашi квiти.
Кокен. Я в захопленнi, мiй любий пане, в захопленнi. Життя тут — iдилiя, справжня iдилiя. Ми саме вели про це розмову.
Сарторiюс (лукаво). Гаррi вирушить за нами разом з Бланш. Вона цю хвилину зiйде сюди.
Тренч (поспiшно). Нi, я не можу зустрiнутись з нею саме зараз.
Сарторiюс (пiдсмiюючись з нього). Справдi? Ха-ха! (Вiд цього смiху, вперше вiд нього почутого, Тренча прохоплює дрiж. Кокен збентежується, але зараз же опановує себе).
Кокен. Ха-ха-ха! Хо-хо!..
Тренч. Але ж ви не зрозумiли.
Сарторiюс. О, гадаю, що так, гадаю, що зрозумiли. Га, пане Кокене? Ха-ха-ха!
Кокен. Ще б пак не зрозумiти! Ха-ха-ха!
Виходять, обоє регочучись з нього. Вiн падає на стiлець, здригаючись усiєю iстотою. Бланш з’являється у дверях. Її обличчя прояснюється, коли вона бачить, що вiн один. Безгучно пiдкрадається ззаду до його стiльця i кладе йому руки на очi. З конвульсiйним рухом i вигуком вiн схоплюється й видирається од неї).
Бланш (здивовано). Гаррi!
Тренч (з неуважною ввiчливiстю). Прошу, пробачте. Я гадав… Чи не хочете сiсти?
Бланш (дивлячись на нього з пiдозрою). Щось трапилось? (Повагом сiдає близько письмового столу. Вiн сiдає на Сарторiюсове мiсце).
Тренч. Нi! О, нi!
Бланш. Сподiваюсь, тато не вчинив нiякої неприємности?
Тренч. Нi, я майже не говорив iз ним, вiдколи не бачив вас. (Вiн устає, бере його стiльця й ставить його ближче до неї. Це їй бiльше подобається. Вона позирає на нього, чарiвно усмiхаючись. Йому зривається щось подiбне до ридання; вiн схоплює її руки й пристрасно їх цiлує. Потiм, заглядаючи їй в очi з глибокою серйознiстю, каже). Бланш, ви дуже кохаєтесь у грошах?