Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Згідно з двома різними джерелами, які, втім, подають однакові дані, станом на 1 квітня 1921 року на території України та Криму діяли 102 антикомуністичні повстанські загони. Кожен загін налічував від 20–30 до щонайбільше 500 озброєних чоловіків, а деякі — аж 800. До того ж анархістські сили Нестора Махна все ще налічували від 10 тисяч до 15 тисяч осіб. Окрім сил Махна, діяло приблизно 10 тисяч «куркульських бандитів», як їх називали більшовики[259]. Деякі були селянськими анархістами, деякі — лояльними Добровольчій армії, проте більшість із них були національно свідомими незалежно від того, підтримували вони Петлюру чи ні. «Куркульський бандитизм» певний час був для більшовиків основною проблемою. На її вирішення скеровували всі доступні сили: Червону армію, чекістів, робітничо-селянські загони, відділ спеціального призначення партії, комсомол та комнезами[260].
Основою «куркульського бандитизму» (хоча частка справжніх куркулів серед так званих «бандитів» є досить спірною) було розчарування села в політиці більшовиків[261]. Хоча селян уже не зганяли примусово до комун, найобурливішу щодо них політику реквізиції продовольства за номінальними фіксованими цінами було не лише впроваджено, а й посилено аж до 1921 року, коли ввели неп. В Україні впровадження непу було відкладено на кілька місяців пізніше, ніж у Росії[262]. Стан справ на селі яскраво відображали ті заходи, до яких вдавалися більшовики, щоб закріпитися в Україні.
Комбіди, лише створювані в Україні тоді, коли в Росії їх уже було об’єднано з сільськими та волосними радами, у травні 1920 року замінили на комітети незаможних селян — комнезами, аналогів яким у Росії не було. По суті, за своїми функціями ці дві організації ідентичні — вони були «збройними класовими організаціями», які мали утворювати комуни, вилучати зерно, боротися з «куркулями» — конфіскацією їхнього майна і зброєю[263]. Єдиною відмінністю комнезамів від комбідів було те, що до комнезамів належали й деякі представники нижньої верстви середнього класу селян, а також збіднілі селяни, тому вони формували міцніший фронт у боротьбі проти куркулів[264]. Роками саме комнезами залишалися основними органами радянської влади на селі.
Прекрасний портрет комнезамів у своїй праці 1923 року змалював один комуніст. Він вважав ці комітети потрібними, бо, за його словами, куркулі дуже часто намагалися «покласти сільські ради собі до кишені», а ця лінія аргументації підозріло нагадує ту, згідно з якою селянам не можна довіряти вирішення їхніх власних справ, оскільки «класові вороги» візьмуть усю владу в свої руки. Єдиною іншою організацією, на яку могла покладатися партія, був союз сільськогосподарських працівників — Всеробітземліс, але й той занадто слабкий. За оцінками автора, на час написання праці, комнезами становили половину радянської адміністрації на селі, попри ту кризу, у якій вони опинилися через неп. Перед тим вони були набагато сильнішими й мали більше повноважень: «насправді протягом 1920 року влада на селі майже повністю зосереджувалася в руках комнезамів, до того ж настільки, що практично було неможливо розрізнити повноваження комнезамів та виконавчих комітетів (рад)»[265]. Вочевидь, вони функціонували як дрібні місцеві тиранії, до справ яких ніхто із зовнішнього світу навіть не втручався:
Хто керує роботою комнезамів? Формально діяльність волосних і сільських комнезамів регулюється повітовими й губернськими підрозділами комнезамів при відповідних відділах управління Виконкомів. Насправді ж комнезами залишилися самі на себе та у всіх своїх діях керувалися власною «революційною» свідомістю.
259
Дані в: Кучер, О. О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні в 1921–1923 рр. Харків : Вид-во Харк. ун-ту, 1971. С. 18. Ці цифри загалом узгоджуються з більш деталізованими документами, опублікованими в українській емігрантській пресі 1932 року. Ці документи, автентичність яких мимоволі підтверджує Кучер, публікувалися як : Протибольшевицькі повстання на Україні в 1921 р. (на основі офіціяльних большевицьких повідомлень і інших непублікованих матеріялів подав сот. Н. П-ва). Літопис червоної калини: Ілюстрований журнал історії та побуту. Річник IV. 1932. № 6. С. 19–22; № 9. С. 6–7.
260
Кучер, О. О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні в 1921–1923 рр. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1971. С. 97–127.
261
Там само. С. 28. Тут визнається існування «масового невдоволення селян політикою „воєнного комунізму“».
262
Nove, Alec. An Economic History of the U.S.S.R. Baltimore, 1975. P. 54. В Україні зерна в селян було вилучено в шість разів більше протягом другої половини 1920-го, ніж за весь 1919 рік, й оскільки частка реквізованого зерна протягом перших трьох місяців 1921-го становила лише 40 % того, що вимагала держава, впровадження непу було відкладено до літа-осені 1921 року. Див. у: Юбкін, В. П. Здійснення продовольчої політики на Україні (грудень 1919–1920 рр.). Український історичний журнал. 1961. № 1. С. 30; Терещенко, Ю. І. Політика «воєнного комунізму» на Україні (1919–1921 рр.). Український історичний журнал. 1980. № 10. С. 85.
263
Стоян, П. К., Загорський, П. С. Нариси історії комітетів незаможних селян України. К. : Вид-во АН УРСР. 1960. С. 22–26.
264
Куличенко, М. И. Борьба Коммунистической партии за решение национального вопроса в 1918–1920 годах. Харьков, 1963. С. 400.
265
Каган, С. Аграрная революция на Киевщине. К вопросу о социальных и политических протестах на селе. Киев : Госиздат Украины, 1923. С. 31–34. Цитата зі С. 14.