Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Питання, яке боротьбисти порушили ще 60 років тому, дуже складне й досі лишається нерозв’язаним. Якщо недостатньо простої законодавчої рівноправності й групам, пригнобленим у минулому, треба надавати активну допомогу, щоб зробити їх рівноправними, чи не означає це також дискримінацію щодо тих, хто не мав жодного стосунку до поневолення чи гноблення цих груп, але просто належав до тієї самої раси, що й колишні гнобителі? Хіба справедливою є дискримінація тих, хто особисто безневинний? Як ми побачимо далі, після впровадження такої політики в радянській Україні саме ці занепокоєння й висловлювали.
Спроба боротьбистів заручитися довірою Комінтерну успіхом не увінчалася. У кожному разі тепер перед ними постала нагальніша проблема — боротьба проти вторгнення та окупації білих, які прийшли на зміну більшовикам. Денікін не визнавав ані української національності, ані самої України як такої. Українські школи, культурні організації, видавництва та періодичні видання, книгарні — усе було закрито. На позначення регіону перевагу віддавалося терміну Малоросія. Метою Денікіна було відновити дореволюційний стан речей. Навіть землевласники повернулися з вимогою отримати назад свої маєтки та володіння. Денікінський режим не був популярний серед населення, але й однозначно не був тим режимом, із яким легко боротися. Денікінці розстріляли багато кого з найкращих провідників боротьбистів[232].
Боротьбисти були успішними у своїй підпільній діяльності. Михайла Грушевського, колишнього керівника Центральної Ради, а натоді все ще очільника УПСР (центральної течії), аж ніяк не можна запідозрити в особливих симпатіях до боротьбистів, які колись планували змову проти нього, щоб усунути його від керівництва партією. Проте в 1920-му він написав:
Отже, коли під час денікінського наступу в серпні минулого року ліві укр[аїнські] соціялісти-революціонери (так звані «боротьбисти») і ліві незалежні соц[іал]-демократи, об’єднавшись, прийняли назву комуністів і виступили під гаслом незалежної Української Республіки, але радянської, заприязненої з більшовиками і совітською Росією — маси покотили під їх прапор…[233]
Чи справді боротьбисти мали масову підтримку тому, що їхні гасла пропонували вихід зі складної ситуації, як стверджує Грушевський[234], а чи тому, що їхні гасла в принципі були від початку популярні самі собою — це питання лишається дискусійним. Так чи інакше, незаперечним є те, що боротьбистів підтримувало чимало українського селянства. Супроти режиму Денікіна боротьбисти співпрацювали з російськими лівими есерами[235] (відомими в Україні як борбисти) та з більшовиками. Така співпраця давала більшовикам величезну вигоду, бо вони мали й гроші, і зброю, але не мали практично жодних контактів із селом, у якому опір був найефективнішим і в якому в боротьбистів була найбільша підтримка. Боротьбисти витримали перевірку білою окупацією без жоднісінької плями на своїй репутації як таких, хто підтримує ідею радянської влади. В очах більшовиків головним смертним гріхом боротьбистів були їхні невгамовні спроби створити власну українську Червону армію, що могло для більшовиків у майбутньому виключити можливість здобути в Україні монополію на політичну владу[236].
232
Зокрема з найвідоміших — Василя Чумака та Гната Михайличенка, який пізніше став культовою постаттю серед українських поетів наступного десятиріччя.
233
Грушевський, М. Між Москвою і Варшавою. Борітеся — поборете! Закордонний орґан Української партії соціялістів-революціонерів. 1920. № 2. С. 1–18.
234
Думку в абзаці, яку Автор не цитує до кінця, Грушевський закінчує так: «…маси покотили під їх прапор, бо, як здавалося, се гасло давало формулу, з котрою можна було вийти, нарешті, з тяжкого становища». — Прим. пер.
235
Правильніше було б сказати «з членами «Української партії лівих есерів (меншістю»), — саме так тоді називалося те відгалуження загальноросійської партії лівих есерів, яке було прихильником радянської форми влади та співпрацювало з більшовиками та боротьбистами. За ними, як і за боротьбистами, справді закріпилася назва «борбисти», що була похідною від їхнього центрального друкованого органу — газети «Борьба». — Прим. наук. ред.
236
Majstrenko, І. Borot’bism. Рр. 133–188.