Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
В книжечці чотири відділи: «Образи», «Varii» (чому не Varia?), «Пташки» і «Цикли». Серед останнього відділу низка поезій «В пилу сандалів», — поетичний відгук на подорож Дніпром від Києва до Асканії-Нової, найкраще з усього, що є в збірнику. На жаль, тільки не знаходимо в цій низці уже видрукуваних поезій про Київ («Ще скарб віків не ввесь прожито»). Нема і серед циклу «Varia» прегарного, теж опублікованого в свій час вірша про 1917 рік — «В краї неріднії не раз вона тікала», — хоча один із його мотивів (притча про виноградарів, сприйнята через Івана Золотоуста) використано на сторінках 72 та 84:
Серед історично-культурних постатей, що проходять перед очима поета, бачимо Сковороду («Mecum porto»), Паґаніні, Страдиварі, якому присвячено ефектний вірш з неясною назвою «Геній мети», Шевченка, що відчувається в розлогих гекзаметрах «Над могилою»:
Серед інтимних поезій відзначимо останню в циклі «Varia», що зворушує енергією та свіжістю нестаріючої душі:
Єсть ефектні ходи в поезії «Над порогами» і в закінченні довгого, обтяженого описовими деталями вірша «Асканія-Нова» («Ти вся — Асканія-Нова. Весь світ почув твої слова»). Хороше враження робив би і вірш «З нею», коли б ритмом і настроями не копіював давнього шедевра Філянського: «Думкою останньою в мій суботній час».
Формальний бік книжки — аматорський; він вражає і страшить неприхованою своєю бідністю. Перш за все це стосується ритміки поета. Автор як засвоїв собі ще в першій книзі кілька розмірів, то так і зостався їм вірний і досі: шестистоповий ямб — найчастіше з перехресним римуванням, чотиристоповий з суміжно римованими рядками та зрідка — ямб тристоповий з дактилічними закінченнями в непарних та чоловіцькими в парних рядках. В останній книзі автор подекуди звертається до хореїв на Чупринчин лад:
Фраза у Філянського бідна: кожен рядок немов синдетиконом приліплюється до попереднього. Enjambements, свобідного руху речень по ткані віршового ритму немає ніде; синтаксичні одиниці раз у раз спадаються з ритмічними:
Філянський немов боїться обриву речення посеред рядка і завжди в таких випадках рядок виповнює:
Рима у нашого поета любительська: не знає ні точності справжньої рими, ні послідовної вишуканості асонансу: мак—Бербанк; цвітом—діти—квіти; волю—магнолій; горда—porto; небес—весь і т. д.
Але найбільше лихо Філянського — це його мова. Словник у поета піднесений, високого тону, насичений слов’янщиною: «древо», «злак», «плод», «род», «зрак», «проректи», «дальній», «глас», «суєта», «лоно», «благовоній», «приємлю», «услада». Але ця урочистість лексики раз у раз буває збита словами та виразами наших ділових буднів:
Після «древа» ви ждете чогось на зразок «торжища» і враз — «базар» та ще й негаразд приладжена «склока». Поряд з слов’янізмами невиправдані русизми, нещасливі новотвори, довільні конструкції etc.: «На древі в бентежжі шепоче гілля»; «І воля Бербанка для древа указ» («Ты мне не указ»); «І плод того древа у всіх на виду» (тобто: на очах); «Мріють, мліють на прогалах» (на галявах?); «ласкати» зам. «пестити» («І недоласканії груди»). Особливо улюбленими словами Філянського є гайсати (у нього гайсає пугач, гайсає галич) і лоно; останнє найчастіше у множині: «Переді мною гірні лона» (горные селенья?), «Несуть його в нагірні лона», «в міжгірнім лоні» (просторі?), «І нісся він з вечірніх лон» і т. п.