Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Що ж до “стратєга”, поготів — “геніального”, то це є питання цілком особливе.
Так, доведено, Сталін був дійсно геніальним провокатором, геніальним інтриґаном, хоч ми й не знаємо, якими були б його успіхи у більш, так би мовити, вишуканому оточенні. Що ж до “стратєга”…
У фінській війні він припустився грубої стратегічної помилки, бо не перемігши остаточно, набув ще одного супротивника. Сильного не так військом, як стратегічною позицією, яку добре використали німці. Не підвищив безпеки Лєнінграду, як це передбачалось, а навпаки, прирік на винищення (чи може такою була мета Сталіна?). То був чималий стратегічний прорахунок.
Другим важливим прорахунком стала надмірна та передчасна концентрація авіаційних і танкових з’єднань на кордоні, яку уміло використав німецький вермахт, понищивши більшу їх частину в перші дні війни.
Історія Другої Світової рясніє перемогами німецьких ґенералів, які меншими силами перемагали більші саме за рахунок стратегічної переваги. На жаль іcторія “Вєлікой Отєчєствєнной” не дала нам подібних прикладів. Не було у совєцькій армїї стратегів, хоч великих, а хоч і малих, однаково. Всі перемоги давалися, незмінно, істотною перевагою в силах, та… ще більшою перевагою у людських втратах. Такою вона є, правда цієї війни…
Сталін дійсно став абсолютним переможцем Другої Світової війни, підбив мало не половину Європи, вщент розграбував Німеччину, та… Що ж то за дивна перемога? — де воно все поділося? Бо переможені давно забули, коли почали опливати добробутом, а от переможці… Їм, схоже, не судилося вилізти зі сталінських злиднів і в наступному, ХХІ столітті.
Сталін обіцяв побудувати «свєтлоє будущєє», — соціалізм, комунізм. Це він, розправившись з “врагамі народа” та прийнявши Конституцію, де були записані усі мислимі права, крім права на життя, сказав, повівши люлькою: “Жить стало лучше, товарищи, жить стало веселее!” Заради цього (чи чогось іншого?) він убив десятки мільйонів людей, а — що ж створив? Тоталітарну російську імперію, побудовану економічно на державно–монополістичному капіталізмові та рабському труді. Якщо у розвинених капіталістичних країнах”прібавочная стоімость” складала десь не більше 10%, то в СССР становила всі 90%, при абсолютно “жовтих”, державних профспілках. Так званою “народной собствєнностью” розпоряджувався клас партійної номенклатури, а значить — був і її власником. Співвідношення найбільших та найменших офіційних заробітків становило не менше, як 500! — на порядок більше, ніж будь?де у капіталістичному світі. То, яка ж це була імперія? – феодальна? – рабовласницька? Важко відповісти. Але, принаймні одне полишається певним: жодних ознак соціалізму вона не мала.
Втім, якби, скажімо, за Ніколая І Палкіна поширити командно–адміністративну систему на всіх… Може й вийшло би щось схоже.
По війні він надумав остаточно протиставитись світові, довершити відособлення від нього, замахнувшися на останнє, що пов’язувало країну з широким світом — науку. Тепер, після культури, — належало революційно перетворити її, зробити своєю, більшовицькою, несхожою на інші. Та, з цієї витівки небагато вийшло, крім переможної мічурінської біології, яка зуміла чи не остаточно підірвати хирляве совєцьке рабське сільське господарство.
У широкому світі цей хрестовий похід невігласної влади проти науки, був так само мало помічений, як скажімо, оте Велике Полювання. Хоч і мав певні наслідки. У поріднений за духом Франції з’явився свій мічурінець, такий собі професор Ремі Шовен, що писав книжки відповідного спрямування, які негайно перекладалися та видавалися в Москві. В Америці справою зацікавився був професор Масачузетського технологічного інституту Лорен Грехем, у книзі “Природознавство, філософія та наука про поведінку людини в Совєцькім Союзі” Москва, 1991.
Зауважимо, що зірвався виплеканий ним ще підчас війни проект вивезення українців до Сибіру, складений вкупі з його «улюбленцем», маршалом Жуковим: не вистачило “мощностєй”.