Щоденники дракона

На рівній площині, що поросла надзвичайно густою й м’якою, хоча й низенькою, травою, їх вже чекали. Тут стояло п’ятеро драконів (двоє — золотих, троє — срібних) і десятків зо три ельфів та гномів. Коли друзі спустилися зі спини Ревліса, наперед вийшов один з золотих драконів і промовив:

— Вітаю вас, друзі! Ми вже давно чекаємо вашого прибуття. Багато що про вас ми вже знаємо. Ми радіємо вам і радіємо за вас. Радіємо, що вчитель Ревліс не помилився, побачивши вас уперше. Ваші імена ми знаємо, а з нами усіма ви ще познайомитесь. Я — член Конклаву. Звуть мене Джирком. А ось один з тих, кого ви вже зустрічали. А відгадайте-но, хто це?

До них підійшов молодий ельф і з усмішкою подав руку.

— То хто я?

Друзі ошелешено дивились на нього, не пізнаючи.

— Не пригадуєте? Тоді дивіться!

Тихе слово — і перед ними стоїть з люлькою в зубах старий гном. Кашлянувши, він заспівав речитативом:

— Граамель був першим місцем…

— Ой! Масснес! — розгублено промовила Маарісаа. — То й ти теж..? Вона перевела погляд на Джиркома, що стояв поряд.

— Та ні! — приймаючи свій звичний вигляд сказав ельф. — Я поки що тільки магістр. Він трохи подумав і додав:

— Доцент на одній з кафедр Школи. А надалі… Хто зна?

Цю відповідь друзі не зовсім зрозуміли, та перепитувати не стали.

— Що ж, дорогі гості! Час уже пізній. З завтрашнього ранку ви станете студентами. Як прокинетесь — перший урок. А зараз — відпочивати! Ваші нові друзі та колеги проводять вас до ваших кімнат і нагодують. До ранку!

Натовп молоді, радісно щось вигукуючи навперебій, потяг за собою трійцю, для якої звичайні безтурботні мандри остаточно завершились. Тут. У приміщеннях Школи Вищої Магії.

Перші вранішні промені, що пролилися в кімнату крізь широке вікно, збудили Маарі. Вона довго лежала на просторому, дивовижно зручному ліжку, і просто дивилася на світло.

Вона лежала лицем до вікна. За вікном, над парком, прикрашеним фонтанами, у чистому небі пропливали хмаринки. Перед вікном стояв великий письмовий стіл. Біля ліжка — маленький туалетний столик. Кімната мала двоє дверей. Одні вели до розкішної ванної кімнати, другі виводили до довгого, великою дугою вигнутого коридору, в якому уздовж стін стояли статуї драконів, що тримали у лапах книжки. Ці статуї чомусь розсмішили Маарі. Освітлення давали матові білі шари під стелею.

Так! Вона у Школі Вищої магії. Тут її нове житло.

На столику біля ліжка з’явився сніданок: яєчня, печиво, фрукти у декорованій металевій вазі, салат з овочів у кришталевій тарілці, молоко. Вона швиденько вмилася і взялася до сніданку.

Коли, ще раз умившись після сніданку, вона повернулась, посуду вже не було. На стіні засвітився екран і приємний жіночий голос промовив:

— Якщо ти вже готова, Маарісаа, йди за вогником, що чекає на тебе у коридорі!

Вогник висів у повітрі. Маарі пішла за ним слідом. Біля однієї з дверей вогник щез. Значить їй сюди. Вона натисла на ручку.

— Заходь, ученице! Я тебе чекаю!