Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
«Покривало Ізіди» — одна з останніх книг П’єра Адо (1922—2010), задум якої він, за власним зізнанням, виношував більше сорока років. У ній автор розкриває походження численних уявлень про природу і настанов щодо неї, які, на його думку, стали можливими завдяки різним тлумаченням афоризму Геракліта «Природа любить приховуватися», що творять відмінні формули розуміння реальності: «Те, що народжується, схильне зникнути»; «Природа вбирається у чуттєві форми та міфи»; «Природа приховує у собі таємні властивості»; «Буття розкриває себе у приховуванні» тощо. П’єр Адо реконструює таким чином контраверсійну історію ідеї Природи у західній думці, що вже упродовж більш ніж двадцяти п’яти століть розривається між тим, що він називає прометеєвою настановою («людина має опанувати природу і стати її господарем»), та орфічною настановою — «ніхто, окрім поета та митця, не може зазирнути за покривало таємниць Природи». Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
Язичницькі боги продовжуватимуть з’являтися також у різних мистецтвах, наприклад в ідеологічній програмі, реалізованій у статуях Версальського палацу, що прославляють Короля-Сонце, або у розважальних заходах, які використовують міфічні сцени у виставах і музиці відповідно до традиції, що сягає античності.
З XVI по XVIII ст. персоніфікація природних явищ в образах богів, богинь, німф і наяд відчутно забарвлює ставлення до природи у поетів, від П’єра Ронсара до Андре Шеньє, якщо говорити лише про Францію.
3. «Боги Греції» Шіллера
Рух механізації природи, що відбувається з XVII ст. завдяки піднесенню точних наук, поступово інтенсифікується. Саме у контексті такої еволюції сприйняття природи наприкінці XVIII ст., у 1788 році — за рік до Великої французької революції, Шіллер пише поему під назвою «Боги Греції», в якій оплакує зникнення античних богів[258]. Я дозволю собі процитувати кілька строф цієї поеми, супроводжуючи цитати короткими коментарями, адже ідеться про важливе свідчення зміни у сприйнятті природи на самому початку індустріальної доби.
Три перші строфи оплакують зникнення у модерному світі міфу про Природу, одухотворену божественними силами. За доби античності «в благородство одягали світ», оскільки Природі приписували почуття, а отже душу. Відтепер у Природи відбирають всі почуття та позбавляють її будь-якої свідомості. Тоді все було огорнуте «чудним поезії серпанком»:
I
Ще коли ви світом володіли
І, в утіхи радісних танках,
Людство ущасливлене водили,
Дивні твори, зроджені в казках, —
Ах, сіяла розкіш ще над світом,
Іншим, іншим все жило життям!
В час, як ще вінчали Афродіто
Аматусіє[259], твій храм!
II
Як чудним поезії серпанком,
Все вгорталась правда, все було
Повнею життя налито п’янко,
Що й бездушне — то й воно жило[260].
Щоб життя огріти серця палом,
В благородство одягали світ,
Все — очам таємне розкривало,
Все — богів таємний слід.
III
Там, де нині куля полум’яна
Крутиться, як кажуть мудрі всім,
Геліос у величі від рана
Пропливав на возі золотім.
Тут жили на скелях ореади,
В буку цім було дріяд житло,
З урн шумливих чарівні наяди
Наливали піняве срібло[261].
Наступні строфи (IV—XI) пропонують ідилічний опис язичницького культу та життя давніх людей, які співіснували з богами. Наприкінці поеми автор жалкує про остаточну механізацію Природи:
XII
Де ти, світе? Повернися, пишний,
Світлий віку повноквітних літ!
Ах! Лиш серед фей в країні пісні
Ще живе його казковий слід.
Посумніли вимерлі поляни
І божеств для мене вже нема,
З образів живих, куди не глянеш,
Тільки тінь лишилася німа.
XIII
Геть пообсипалися ті квіти
Як північний вітер налетів,
Щоб Один міг тільки володіти,
Відійшов прадавній світ богів.
По сузір’ї сумно зір мій водить:
Де ти, де, Селено[262], — покажись!
Я гукаю крізь ліси, крізь води,
Ах! — Позамовкало скрізь.
XIV
Несвідомий радощів багатих,
На своє величчя мов сліпий,
Сили духа він не хоче знати,
А до щастя інших — нечуткий,
Навіть для Творця свого бездушний,
Як годинник тупо він спішить,
Лиш законам ваготи послушний —
Обезбожений цей світ.
вернуться
258
Тут і далі цитується у перекладі Святослава Гординського — прим. пер.
Див. дуже цікаву статтю: Theiler W. Der Mythos und die Götter Griechenlands // Will W. Horizonte der Humanitas. — Bern, 1960. — S. 15—36 (те саме див.: Theiler W. Untersuchungen zur antiken Literatur. — Berlin, 1970. — S. 130—147), де автор вивчає поему Шіллера у перспективі теорії міфу В. Отто.
вернуться
259
Аматус, місто на південному березі острова Кіпр, де містився храм Венери. Тайлер (Theiler W. Der Mythos und die Götter Griechenlands… — S. 34, n. 59) небезпідставно вважає, що Шіллер знайшов цю Венеру у Овідія (Кохання, III, 15, 15: Culte puer puerique parens Amathusia culti / Улюблене дитя [=Амур] і ти, богине Аматусіє, матір цієї дитини»).
вернуться
260
Душу приписували тому, що її не мало.
вернуться
261
Рамюз у своїй книзі «Розмір людини» (Ramuz C.-F. Taille de l’homme. — Paris, 1935. — P. 34—44) з приводу екскурсії на гору згадує богинь а також німф у гірських струмках так, ніби він їх бачив.
