Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

Поки Лаутерпахт продовжував гризти свою науку, ці криваві події підкреслили небезпеку для меншин. Зіткнувшись із суворою реальністю для десятків тисяч осіб, затиснутих у сутичках між ворожими групами, лідер Організації сіоністських вчених Галичини заснував єврейську старшу школу (гімназію) і організував бойкот польським школам. Єврейські хлопці і дівчата не можуть «сидіти на одній лавці з тими, хто брав участь у погромах проти євреїв»{101}, — пояснював його друг.

Розпад органів законної влади розв’язав руки жорстокому націоналізмові, коли у полі зору з’явилася можливість нової польської або української держави. Єврейське населення міста реагувало на це неоднаково. Антинаціоналістична громада ортодоксальних євреїв сподівалася на спокійне життя разом з поляками та українцями, деякі виступали за створення незалежної єврейської держави десь на теренах колишньої Австро-Угорської імперії. Інші хотіли автономії для євреїв у новоствореній незалежній Польщі{102}, а сіоністи не погоджувалися ні на що менше, ніж окрема єврейська держава у Палестині.

Такі питання національної ідентичності та автономії, поряд зі зростанням націоналізму і появою нових держав після завершення Першої світової війни — усе сукупно висунуло закон у центр політичної арени. За масштабами і обсягами це був новий розвиток. Постало запитання: як можна захистити меншини за допомогою закону? Якими мовами вони можуть спілкуватися між собою? Чи матимуть вони можливість навчати своїх дітей у спеціалізованих школах? Такі питання резонують по всьому світу і сьогодні, а тоді не було жодних міжнародних правил, які могли б допомогти їх вирішити. Кожна країна, давня чи новостворена, ставилася до тих, хто мешкав у межах її кордонів, на свій вільний розсуд. Міжнародне право накладало певні обмеження на більшість у ставленні до меншин, без жодних прав для окремих осіб.

Інтелектуальний поступ Лаутерпахта збігся з цим вирішальним моментом. Залучений до діяльності сіоністів, він все ж боявся націоналізму. Філософ Мартін Бубер{103}, який читав лекції і мешкав у Лембергу, став для нього інтелектуальним авторитетом, який виступав проти сіонізму як неприпустимої форми націоналізму, дотримуючись думки, що єврейська держава у Палестині неминуче утискатиме її арабських мешканців. Лаутерпахт відвідував Буберові лекції і захопився цими ідеями, вважаючи себе його послідовником. Це були ранні прояви скептицизму щодо сили держави.{104}

Тим часом заняття на юридичному факультеті тривали. Лаутерпахт занурився в курс професора Романа Лонгшама де Бер’є з австрійського приватного права, хоч Австрія вже втратила свій колишній вплив і могутність. Професор Макаревич читав щоденні лекції з австрійського кримінального права, навіть попри те, що це право у польському місті Львув перестали застосовувати, через що цей курс мав дещо сюрреалістичне забарвлення. Лаутерпахт також почав відвідувати свій перший курс лекцій з міжнародного права, який восени 1918 року читав професор Юзеф Бузек{105}. Бузек був політично активним у Відні і незабаром мав стати членом новоствореного польського парламенту. Ці лекції, мабуть, лише підкреслили маргінальність цієї дисципліни в університеті, де процвітала дискримінація, а окремі викладачі могли на свій розсуд забороняти відвідувати свої лекції українцям і євреям.

Лаутерпахт подумував про переїзд, можливо, надихнувшись прочитанням однієї з книжок, які було внесено до переліку прочитаних творів у його записник — «Комедії гетто» Ізраела Зангвілла[11], обличчя якого незабаром з’явиться на обкладинці журналу «Тайм». У книжці були зібрані оповідання, які зачіпали тему тріумфальних досягнень «англізації». В оповіданні «Модель горя» Зангвілл описав історію власника готелю, який переїхав з Росії до Англії через «нестерпне» становище вдома. Інше оповідання («Священний шлюб») поставило запитання: «Чи не хотіли б ви поїхати і подивитися на Відень?»{106}