Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Майже через століття я пішки піднявся на вершину пагорба тим самим шляхом, яким піднімалися Фідлер і Гудгарт, аби подивитися на місто, яке було 1919 року на порозі великих змін. «Я не зміг скласти випускні іспити, — жалівся Лаутерпахт, — оскільки університет зачинив свої двері для євреїв зі східної Галичини»{123}. Він послухався поради письменника Ізраеля Зангвілла і подався до Відня.
Я відвідав дім, з якого він виїхав у Львові, — сіру чотириповерхову будівлю у неокласичному стилі на вулиці Театральній, яка не зазнала значних пошкоджень і змін, і слугує нині приміщенням «Козацького хостелу». Фотографія тих часів зображає будівлю, по обидва боки якої — церкви, і величну вежу міської Ратуші на задньому плані. На інформаційній табличці у вестибюлі, перед масивними сходами із заскленим дахом над ними, було вказано ім’я архітектора (інженера А. Піллера, 1911 р.). Квартира на другому поверсі мала балкон, з якого відкривалася чудова панорама міста.
Я уявив, як саме Лаутерпахтові було покидати цей вид. Мабуть, він ішов до залізничної станції і бачив навколо яскраві сцени, описані Карлом-Емілем Францозом. Проходив біля офіцерів-гусарів, елегантних панів; молдовських бояр зі «смаглявими, хитрими лицями»{124} і «масивними золотими перстенями» на пальцях; карооких жінок у «вбранні з грубого шовку і брудних комбінаціях»; довгобородих русинських священиків; змарнілих кокеток, які подорожують до Бухареста чи Ясс у пошуках свого щастя.
Мабуть, він також зустрів по дорозі кількох «цивілізованих мандрівників», емансипованих польських євреїв, які, як і Лаутерпахт, вирушали на захід.
Лаутерпахт прибув на станцію Нордвестбанхоф, що у Відні, місті Фройда, Клімта і Малера. Воно переживало важкі економічні часи, травму розпаду імперії. Лаутерпахт був у Rote Wien — Червоному Відні — місті з мером соціал-демократом, який мав клопіт з біженцями з Галичини, інфляцією і загрозливою бідністю. Російська революція викликала у когось тривогу, а в когось — надію. Австрія була на колінах. Імперія розчинилася. Тепер ця країна залежала від чехів і поляків з їхнім вугіллям, від Баната з його зерном. У неї не було виходу до моря, втрачено більшість колишніх територій, включно з німецькомовними Судетами і південним Тиролем, Угорщиною, Чехословаччиною і Польщею, а також державою словенців, хорватів і сербів. Від’єдналися також Буковина, Боснія і Герцеговина. Через заборону укладати союз з Німеччиною, країна навіть не мала права називати себе Deutschösterreich (Німецька Австрія).
Відчуття підкорення і приниження згодом розбурхало націоналістичні настрої. Новоприбулі східні євреї з Галичини — молоді люди, такі як Лаутерпахт і Леон — ставали легкими мішенями. Приблизно тоді, коли Лаутерпахт прибув до Відня, біля мерії зібралося п’ять тисяч людей із закликами виселити з міста усіх євреїв. Два роки по тому{125}, у березні 1921 року, їхня кількість зросла до сорока тисяч, які взяли участь у мітингу антисемітів (Antisemitenbund) і вітали заклик директора Бурґтеатру Гофрата Міленковича встановити жорсткі обмеження робочих місць для євреїв.
Журналіст Гуґо Беттауер видав популярний роман «Die Stadt ohne Juden», де описав життя у місті без євреїв. «Якби я міг вибратися з охопленого вогнем гетто Лемберга і дістатися Відня, — заявляв один із персонажів твору Беттауера, — мабуть, я б шукав іншого місця, щоб покинути Відень»{126}. У романі «Місто без євреїв» починає розвалюватися, і з часом їх запрошують повернутися, а вигнання визнають помилкою. Беттауер дорого заплатив за такі ідеї: 1925 року його вбив Отто Ротсток, юний націонал-соціаліст, якого судили, але виправдали на підставі неосудності через психічну хворобу (згодом він стане дантистом). Націоналістична газета «Віннер моргенцайтунг» («Wiener Morgenzeitung») попереджала, що убивство Беттауера — це послання «кожному інтелектуалові, який пише заради якоїсь ідеї»{127}.
Такі події наповнювали життя Лаутерпахта у Відні. Він вступив до юридичного факультету університету{128}, а його викладачем був відомий філософ права Ганс Кельзен, друг і університетський товариш Зиґмунда Фройда. Кельзен поєднував академічне життя з практичною роботою. Під час війни він був радником австрійського воєнного міністра з юридичних питань. Він допомагав у написанні проекту нової революційної конституції Австрії, моделі, яку підхопили інші європейські країни, першого основного закону з незалежним конституційним судом, який мав повноваження тлумачити і застосовувати конституцію, і робити це на вимогу окремих громадян.