Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Одного теплого літнього дня, 1945 року, через кілька тижнів по тому, як війна у Європі закінчилася, професор права середнього віку, який народився у містечку Жолкєв, а тепер жив у Кембриджі, в Англії, очікував прибуття гостей на обід. Я уявив собі, як він сидить за великим робочим столом з червоного дерева у своєму кабінеті на верхньому поверсі масивного спареного будинку на Кранмер-роуд, позиркуючи у вікно, грамофон грає «Страсті за Матвієм» Баха. Сорокавосьмирічний Герш Лаутерпахт схвильовано чекав прибуття судді Верховного Суду США Роберта Джексона, якого нещодавно президент Трумен призначив головним обвинувачем німецьких воєнних злочинців у Міжнародному військовому трибуналі у Нюрнберзі.
Джексон їхав до Кембриджа зі специфічною проблемою, для вирішення якої він потребував Лаутерпахтової «розважливості і знань»{81}. А саме: йому потрібно було переконати представників Радянського Союзу і французів висунути чіткі звинувачення проти підсудних у Нюрнберзі за міжнародні злочини, вчинені проводом німецьких нацистів. Стосунки між Джексоном і Лаутерпахтом впродовж кількох років вибудовувались на основі довіри. Вони могли обговорювати перелік злочинів, роль обвинувачів і суддів, опрацювання доказів, мовні нюанси.
Єдиною темою, яку вони не зачіпали, була Лаутерпахтова родина: як і Леон та мільйони інших людей, він чекав звістки про своїх батьків, братів і сестер, дядьків і тіток, кузенів і племінниць — велику родину, безвісти зниклу в Лемберзі і Жовкві.
Він не хотів про це говорити з Робертом Джексоном.
Лаутерпахт народився в містечку Жолкєв 16 серпня 1897 року. Свідоцтво про народження, знайдене в архіві Варшави{82}, вказувало, що його батьками були Арон Лаутерпахт, підприємець, і Дебора Туркенкопф. Народження було засвідчено Баричем Орландером, власником готелю, який виявився далеким родичем Леонової матері.
Арон працював у нафтовій галузі і керував лісопильнею. Дебора дбала про сім'ю. У Лаутерпахта був старший брат Давид (Дунек) і молодша сестра Сабіна (Сабка), яка народилася через три роки після Герша. Четверта дитина народилася мертвою. Родина Лаутерпахтів, яка належала до середнього класу, була великою і освіченою. Вони були благочестивими євреями (Дебора дотримувалася вдома кошерних традицій, вбиралася скромно, носила перуку, як це належить заміжнім єврейкам). На сімейному фото{83} Лаутерпахтові п'ять рочків, носаки його черевиків дивляться в різні боки, він тримається за руку солідного батька.
Сім’я Лаутерпахтів, Жолкєв, 1902 р. (Герш з лівого краю)
Лаутерпахтова сестра, маленька дівчинка, яка сидить на високому стільці, згодом матиме власну дочку на ім'я Інка. Коли я з нею зустрівся, вона описала Арона і Дебору так: «чудові» дідусь і бабуся, «добрі і люблячі» люди, працьовиті, ґречні, які «дуже добре дбали» про своїх дітей. Інка згадувала про прекрасний дім, наповнений музикою і книжками, розмовами про нові ідеї, політику і оптимістичне бачення майбутнього. У родині розмовляли ідишем, однак, коли батьки не хотіли, щоб діти підслухали їхню розмову, то переходили на польську.
У міському кадастровому записі зазначалося, що сім’я Лаутерпахтів мешкала в будинку № 158, який був розташований на ділянці 488 містечка Жолкєв. Виявилося, що це був східний край тієї ж Східно-Західної вулиці, на якій колись мешкала моя прабабуся Мальке Бухгольц (Флашнер), в іншому кінці міста.
Людмила, чудова й доброзичлива місцева історичка, визначила точне місце, де колись стояв цей будинок. Тепер це місце на східній межі містечка було заасфальтовано, по ньому проходить дорога, якою я приїхав туди зі Львова.
«Чудове місце для пам’ятника», — не без іронії зауважила Людмила, і ми зійшлися на думці, що, мабуть, так колись і буде. Ми опинилися неподалік від старого цвинтаря «Альтер Фрідхоф» і старої дерев’яної церкви Святої Трійці, до якої мене завела Людмила. Зовні вкрита потемнілою і пошарпаною від часу ґонтою, всередині церква була наповнена приємними пахощами дерева і ладану. Там був дивовижний вівтар з мальованими іконами. Це було тепле безпечне місце, прикрашене золотом, з глибокими червоними і синіми кольорами у внутрішньому оздобленні, яке впродовж ста років не змінилося. «Лаутерпахтовий дядько Давид мешкав якраз навпроти, — додала Людмила, — у будівлі, якої вже давно немає». Вона вказала на ще один будинок неподалік, до якого ми мали піти. Енергійно постукала у вхідні двері, і їх відчинив господар, круглий веселий чоловік із широкою усмішкою на обличчі. «Заходьте», — сказав він і провів нас до вітальні з видом на дерев’яну церкву, а тоді до невеличкого простору між ліжком і стіною. Він став на коліна і підважив секцію паркету, відкривши у підлозі отвір неправильної форми, достатньо великий, щоб у нього могла пролізти доросла людина. У цьому невеличкому просторі під підлогою, у темряві, разом з іншими сімнадцятьма євреями, впродовж майже двох років переховувалася Клара Крамер. Серед них були і члени Лаутерпахтової родини. Це було так близько від місця народження Лаутерпахта, що можна було докинути каменем.