Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова
- Автор: Сендс Філіп
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-440-0
- Переводчик: Павло Мигаль
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова». Краткое содержание книги:
Чому Львів став точкою відліку сучасного міжнародного права? Який стосунок до цього мають найвидатніші юристи-міжнародники Лаутерпахт і Лемкін, чиї зусилля привели до того, що терміни «злочини проти людяності» та «геноцид» включили до суду у Нюрнберзі? Вибудовуючи потужну подорож-медитацію, у якій на шляху пам’яті злочини й провини залишають шрами у поколіннях, з прогалинами, що завжди будуть таємницями інших, автор врешті знаходить й для себе несподівані відповіді на питання про свою сім’ю.
У цій книжці — спроба поговорити про минуле, в ній відчитаєте водночас історичну детективну історію, історію родини й законний трилер, у якому Філіп Сендс подорожує між минулим і сьогоденням, переплітаючи кілька історій в одне ціле.
Коли прийшов час обирати, на кого вчитися в університеті, батьки переконали його піти шляхом старшого брата. Восени 1915 року він вступив на юридичний факультет Лемберзького університету.
У публікаціях про життя Лаутерпахта можна знайти небагато інформації про той час, коли він вчився в університеті, які він вивчав дисципліни, де тоді мешкав, тож я вирішив покопатися в міському архіві Львова. Без знань польської та української, я поклався на допомогу Ігоря та Івана, прекрасних студентів того ж юридичного факультету, на якому століття тому навчався Лаутерпахт (Іванова дисертація на тему радянської військово-морської бази у Севастополі в Криму виявилася доречним дослідженням, збігшись у часі з поновленням територіально-загарбницької активності Росії, яка цього разу завершилася незаконною окупацією Криму). Зрештою, Іван допоміг мені натрапити на слід, який привів до Державного архіву Львівської області, розташованому у величній будівлі з меандричними формами.
Площа Музейна, на північ від міської Ратуші, була мені знайомою. Це місце барахолки, бібліотеки просто неба, де продають поштівки, газети і книги, які дають повне уявлення про просякнуте болем й стражданнями життя міста у двадцятому столітті.
Поки я рився у речах з австро-угорського періоду, польських листівках, перебирав кілька єврейських предметів та друків на ідиші, мій син придбав радянський годинник із зозулькою (синьо-червоний з металевими елементами). Найвартіснішими — якщо брати за мірило ціну — були речі з трирічного періоду панування нацистів: мені впав в око темно-зелений, характерної форми, Stahlhelm (сталевий шолом) зі свастикою з одного боку і символом SS з другого, але продавець засичав на мене, коли я підібрався надто близько.
Державний архів займає ветху будівлю вісімнадцятого століття, що примикає до колишнього домініканського монастиря, частини барокової церкви Пресвятої Євхаристії. За радянської влади церква слугувала музеєм релігії та атеїзму. Нині — це храм Української Греко-Католицької Церкви. На вході сидить бабуся у хустці. «Що вам потрібно?» — вигукнула вона. Іван чітко сказав пароль: «Архів», вельми авторитетно. Нам дозволили пройти. Секрет полягає у тому, аби не зупинятися і йти далі.
Через внутрішній дворик із зарослим розарієм, а потім піднявшись металевими сходами з намоклим від дощу килимком, ми дісталися читальної зали. Я зайшов з Іваном на перший поверх, де не було жодних вказівників і лише коридори з вимкненим освітленням, вздовж стін — документальні залишки епох, які пережив Лемберг: остаточний відступ австро-угорського війська, листопад 1918 року; проголошення незалежної, але недовговічної Західноукраїнської Народної Республіки, теж листопад 1918 року; оточення радянського Львова німцями, червень 1941 року; наказ Ганса Франка про включення Галичини до свого Генерал-губернаторства, серпень 1941 року; ще один наказ — про закриття у місті Лемберг усіх шкіл та університетів, вересень 1941 року.
У кінці коридору, над входом до читальної зали, мерехтіло неонове світло. Тут архіваріус прийняв наші книжкові замовлення у присутності п’яти читачів, серед яких була одна черниця, двоє дрімали. Усе було тихо, поки у будівлі не вимкнулася електрика. Це була повсякденна недовготривала незручність, яка викликала помірне занепокоєння, хоча одного такого разу черниця увесь цей час, поки не було електрики, спала. Архіваріус повідомив нам, що за книжками треба прийти завтра.
Наступного дня на нас чекала купа фоліантів, акуратно розкладених на дерев’яних столах. Три стопки пилу, шкіри і струхлявілого від часу паперу. Це були студентські записи юридичного факультету від 1915 до 1919 року.
Ми почали з осені 1915 року, переглядаючи сотні заповнених від руки форм. Папірці були складені в алфавітному порядку за прізвищем кожного студента, із зазначенням національності — поляк або «роду Мойсея» (єврей), і лише деякі з них були українці. Це була кропітка робота. Ми повиписували імена і прізвища студентів, перелік вивчених дисциплін, розклад лекцій, імена викладачів. На звороті кожної форми був підпис і дата.