Таємниця одного дiаманта

Ось тепер вiн втамує i голод i якусь бридку напругу, що наче аж трусила його пiсля базарної сутички i дуростi Джарiї.

Вона ж, попоравши напiвживу господиню, пiдскочила до базаринок, висмикнула пагiн цукрової тростини i наполовину запхала до свого широченного рота.

– Сiдай їсти! Риба найкраща! Свiжа, свiжесенька!

Та Джарiя щось замукала напханим ротом i кинулась до своєї квасолi.

Звичайно, був лише полудень i годилося тiльки помолитись та, випивши води, з'їсти якусь ягоду чи плiд, а обiдати можна десь пiд захiд сонця, коли почне вщухати спека.

Та з таким госдодином, як Абу Амар, асе змiнилось – не було i справжнього снiданку, i їсти хотiлося, аж рiзало в животi.

Поки Алi небавом розкошував смаженими морськими окунями та пшеничними оладками, чорношкiра рабиня насиляла яскравi квасолини на товсту нитку.

По рибi, на закуску, хлопець щедро собi насипав на мiдну тарiль кавунового насiння, шматочкiв сушеної динi та лущеного горiхового зерня… Алi так смакувала їжа, що в тiлi розпливлося солодке тепло i на сон хилило.

Тому, коли перед ним постала оголена Джарiя, вiн аж головою струсив i очима заклiпав, щоб пересвiдчитись, чи вiн не спить.

Вона була геть гола, тiльки вузенька стрiчка, обмотана навколо пояса, спадала вниз i прикривала лоно.

– Бачиш, яка я гарна? А ти не вiрив? Якщо прикраси є – зразу дiвчина стає красивiша!

Тут тiльки Алi збагнув, що вона показує йому своє намисто з квасолi i обручки з тiєї ж квасолi на зап'ястях рук i на литках.

Хлопець здивувався – i як вона могла так швидко проколоти i насилити насiнини?

– Ну скажи, – вимагала Джарiя в хлопця, – правда ж, я тепер дуже гарна?!

Алi хвилю повагався, хотiв сказати їй, що вона як була мавпою, так i лишилась, та вiн ще раз уважно поглянув на неї i з великим здивуванням пересвiдчився, що вона зовсiм не така бридка, як у подертiй i замизканiй довгополiй сорочцi.

– Тепер гарна…– видавив хлопець. – Тiльки ти без встиду – голяка крутишся перед мужчиною!.. Треба сорочку одягти!..

– «Сорочку, сорочку»!..– перекривила Джарiя.– У ваших сорочках усi ви мов опудала! От матуся моя – знаєш, яка була красуня?! Куди менi до неї! А лишень вдягали на неї вашi чортовi лахи, так i вона ставала, мов опудало! Слухай, вiзьми он тазик.

– Принеси сама, – Алi здвигнув плечима i кинув у рота шматочок сушеної динi.

Дiвчина миттю принесла тазик. Алi перевернув його, обтер ганчiркою вiд сажi i вдарив злегка кiстками пальцiв. Мiдь вiдгукнулася чистим дзвоном.

Замахала Джарiя руками, закрутила стегнами, заколивалась спиною. Вона крутилась, пiдстрибувала, ляскала собi сама в долонi i схиляла голову, нiби прислухаючись, чи правильно вона дрiботить худими тонкокiстними стопами.

Обернула сяюче обличчя з виряченими бiлками очей.

– Давай швидше! Швидше!

Хлопець забарабанив з такою швидкiстю, на яку тiльки спроможнi його руки.

– Швидше, швидше! – прохала Джарiя, не перестаючи крутити стегнами, дрiботячи стопами i обертаючись навколо себе.