Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Для низької форми українського романтизму, що відсилає до традиції химерного бароко, характерне антиколоніальне маскування шляхом обігрування високого імперського Тексту. Те, що І. Котляревський вибрав для початку новітньої української літератури бурлескно-травестійну переробку «Енеїди» Вергілія, на перший погляд зумовлено особливостями культурного життя України XVIII — початку XIX ст., коли Вергілій був найпопулярнішим римським автором, а його «Енеїду» не лише читали в оригіналі та перекладали в Києво-Могилянській академії, колегіях, братських школах, гімназіях, але й писали на її основі поетики латинською мовою[169]. Багато посилань на неї є у працях Г. Сковороди. Однак з погляду психоаналізу символічне пригадування загибелі «Трої нептунської» містить для України архетипну таємницю. Про архетипну сутність державницької Трої свідчить семантика її назви, яка символізує троїсту природу метафізичного коду. Український Тризуб як Золоте (Сонячне) Трисуття також відсилає до цього коду, його символізує архетип давньоукраїнського праотця — Трояна, який тримає три Сонця[170]. Сучасний дослідник В. Войтович, подаючи різні назви, що зберегли троїсту символіку в українській мові, пов’язаній з семантикою праотця Трояна, посилається й на відому в давній Україні книгу «Знамення місячне і сонячне, як три бувають сонця»[171]. Ймовірно, Троя з її провідним героєм-державотворцем у пророчому видінні Котляревського асоціювалася з епохою українських предків. У зв’язку з цим варто зіставити Трою грецького автора Гомера, Трою римського поета Вергілія з Троєю Котляревського. Не можна не враховувати, що Вергілієва «Енеїда» є тенденційною літературною переробкою: власне гомерівський (національний) Текст був основою для розбудови потужнішого за епічним масштабом — імперського вергіліївського пост-Тексту. А Котляревський здійснив національну деконструкцію з метою повернення до первісного Тексту.

Вперше про загибель Трої згадав Гомер, щоб утвердити грецький народ у непевній для нього сучасності. Його «Іліада» була написана через 150 років після зруйнування Трої і «сотворила велике пригадування», поставши також як «перша історія народу мертвого»[172]. Троянська війна з утратою незалежності Трої була зображена Гомером відповідно до античних міфологічних епопей, тобто у двох світах — національно-історичному, якому відповідають дії героїв, і метафізичному, якому відповідають дії богів. Цю характерну для античного пізнання «подвійну причинність» успадкують романтики. Тому в дискурсі романтичного пізнання події пов’язані між собою як явища поцейбічного світу, а з другого — «вбудовані в невидимий потойбічний світ чи навіть „світи“, що „паралельні“ цьому, нашому»[173]. Відповідно усе, що існує в цьому світі, ставало знаками, символами іншого світу (потойбіччя).