Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Троя в зображенні Гомера символізувала помежів’я між освіченою Європою і варварською Азією, й виражала слухняний Зевсу народ, патріархальну селянську (консервативну) родинність, що схиляється до монотеїзму. «Патріархальність, властива всьому західному Сходу, — писав М. Гнєдич, — очевидна і в житті, й в образі управління багатьох племен, в Іліаді зображених, але найбільше з усіх у троян: царі їх ще самі пасуть стада; Пріам у своєму сімействі важливіший, ніж глава сімейства: отець багатьох синів, він і царську славу свою засновує на обширній родинності; піднесений глибокою повагою, яку діти до нього виявляють, він їх і отець, і деспот; вони бояться його; батьківська воля для них абсолютна. Сам Зевс, що, як правило, відокремлений у своєму царстві на Іді, але, появляючись серед грому і блискавок, сприяє роду людському… й часто підтримує одного прадіда проти іншого…. є таким богом сімейства, як Ієгова в історії праотців»[174].

Головною фігурою переслідування старосвітських патріархальних троянців у Гомера є Гера, дружина Зевса, яка затято прагне, щоб ім’я і мова троянського народу безслідно зникли. Відповідно до такого імперського і модерного «феміністичного» надзавдання троянці мають бути змішані з латинами і втрачені в історії назавжди. Але Зевс не хоче губити Трою. Тому Гера, щоб проявити потужну силу деструктивного впливу, спокушає Зевса на Іді, запалює його хіть і усипляючи в своїх обіймах[175]. Хоча Зевс як повелитель безсмертних і смертних, прокинувшись від гніву, запевняє богів, що їм не під силу стягнути його з Неба[176], але перемога греків над троянцями означає торжество Гери, здійснення «генідного» матріархального бажання на противагу бажанню «патріархальному», представленому Зевсом та Аполоном, які симпатизують троянському племені Анхіза. Перемога Гери адекватна перемозі модерного імперського політеїзму над патріархальним старосвітським троянівським монотеїзмом. Греків представляє освічений політеїзм, що розпалює їх імперські амбіції. Оскільки Гомер мав прославити греків, це означає, що він мав продемонструвати перевагу грецької мужності над троянською. В «Іліаді» грецька мужність раціонально виважена, зміцнена організаційним військовим мистецтвом, тому вона перемагає троянську силу і хоробрість, адже та не має конкурентоспроможного військового упорядкування і достатнього знання. Про це сигналізує психологічна поведінка воїнів: троянці емоційні й романтичні, у бій вступають одержимо, греки воюють спокійно і розважливо. Отже, перемога у Троянській війні мала тенденційно символізувати «торжество освіченості над варварством, Європи над Азією»[177]. Завдяки бездоганному опису військової тактики Гомер став улюбленим письменником культурних політиків, учителем військової і політичної мудрості. У 1826 р. після «низької» «Енеїди» І. Котляревського М. Гнєдич переклав «високий» текст «Енеїди» Гомера, присвячуючи його російському імператору: національний за своїм пафосом Гомерів твір мав стати повчальним твором для російських царів і народів-переможців[178].