Твори в 4-х томах. Том 2

Коли ми повернулися в Мілан, я та ще двоє чи троє з нас обговорювали цей випадок і, як пригадую, погодилися на тому, що надприродний характер катастрофи і те, що зовсім не було поранених, великою мірою послабили жах, який вона мала б викликати. Та й те, що ми взялися до діла майже одразу після вибуху і, отже, переносити й складати трупи було, наскільки це можливо, не так огидно, дуже відрізняло цю нашу роботу від тієї, до якої ми звикли на полі бою. Якоюсь винагородою за пов'язані з нею неприємні відчуття став для нас і втішний, хоча й курний, переїзд мальовничою Ломбардією, і, обмінюючись потім враженнями, всі говорили про одне: як добре, що ми приїхали на самий початок пожежі і встигли загасити її, поки вогонь не сягнув отих, судячи з вигляду, величезних запасів уцілілого спорядження. Одностайні ми були і в тому, що збирання шматків тіл — робота неординарна; а найбільш дивовижне в ній — що людське тіло розривається на частини не за анатомічним поділом, а скоріше так, як ото вибухає фугасний снаряд, розкидаючи навкруги осколки найхимернішої форми.

Щоб досягти точності у своїх спостереженнях, дослідник природи може встановити собі певні хронологічні межі, тож і я обмежуся напочатку періодом після австрійського наступу в Італії у червні 1918 року, як таким, що надає до спостереження найбільшу кількість мерців, оскільки спершу ми змушенії були відійти, а потім відбили залишену територію і після бою зайняли ті самі позиції, що й раніш, тільки всіяні трупами. Поки мерці лежать не поховані, їхній зовнішній вигляд щодень змінюється. Так, у представників білої раси колір шкіри стає спершу жовтим, потім жовтаво-зеленим, потім чорним. Якщо трупи довго залишаються на пригріві, м'ясо набирає подібності до кам'яновугільної смоли, особливо в місцях переломів чи розривів, і на ньому виразно спостерігається властивий смрлі райдужний полиск. Мертві тіла з кожним днем більшають обсягом, аж уніформа на них, стає тісною, і часом так розпирають її, що, здається, матерія от-от трісне. Трапляється, що окремі частини тіла роздимаються до неймовірних розмірів, а обличчя робляться опуклі й тугі, мов повітряні кулі. Поряд з цим невпинним процесом розповніння, неабияк вражає і величезна кількість паперів, розкиданих навколо мерців. Остаточне положення трупів перед тим, як їх почнуть ховати, залежить від розміщення кишень на їхній уніформі. В австрійській армії кишені на штанях були ззаду, і відповідно до цього всі ті мерці невдовзі лежали долілиць, з вивернутими задніми кишенями, і довкола них на траві валялись у безладді папери, що були в тих кишенях. Спекота, мухи, характерне положення трупів на траві й безліч розкиданих навколо паперів — ось ті враження, що залишаються в пам'яті. А от дух, що стоїть над полем бою гарячої днини, пригадати не можна. Можна пам'ятати, що був такий дух, але ніщо інше ніколи не здатне його відновити. Не те що дух казарми, який можна раптом відчути, їдучи в трамваї, а тоді скинути оком і побачити того, хто повернув тобі його відчуття. А той дух минає так само безслідно, як і колишнє кохання: пам'ятаєш, що було оте і те, але саме відчуття відновити не можна.