Твори в 4-х томах. Том 2

У станційному буфеті в Терріте було чи не занадто тепло; яскраве світло заливало приміщення, і відполіровані столики блищали. На столиках стояли кошики з солоним печивом у паперових мішечках і лежали картонні кружальця під пивні кухлі, щоб мокрі денця не залишали слідів на дерев'яних стільницях. Стільці були різьблені, але насиджені й зручні. На стіні висів годинник, у глибині приміщення був прилавок, а за вікном сипав сніг. Біля столика під годинником якийсь старий пан пив каву й читав вечірню газету. Зайшов носій і оголосив, що експрес «Сімплон — Орієнт» прибув у Сен-Моріс із запізненням на годину. До столика містера Гарріса підійшла офіціантка. Містер Гарріс щойно скінчив вечеряти.

— Експрес на годину спізнюється, сер. Може, подати вам кави?

— Коли ваша ласка.

— Пробачте? — перепитала офіціантка.

— Гаразд, — відказав містер Гарріс.

— Дякую, сер, — сказала офіціантка.

Вона принесла з кухні каву. Містер Гарріс вкинув у чашку цукор, роздушив ложечкою грудочки й подивився у вікно на сніг, що мерехтів над освітленим пероном.

— Ви говорите ще якоюсь мовою, крім англійської? — спитав він офіціантку.

— Так, сер. По-німецькому, по-французькому, місцевими говірками.

— А яка мова найбільше вам подобається?

— Та майже всі однаково, сер. Я не можу сказати, що котрась мені більше до вподоби, а котрась менше.

— Може б, ви чогось випили, ну хоч би кави?

— Ні-ні, сер. Нам заборонено випивати з клієнтами.

— То, може, хочете сигару?

— Ой що ви, сер, — засміялася вона. — Я не курю, сер.

— І я не курю, — мовив Гарріс. — Я не згоден з Девідом Бе-ласко.

— Пробачте?

— Беласко. Девід Беласко. Його завжди можна впізнати, бо він носить комірець задом наперед. Але я з ним не згоден. До того ж він уже помер.

— Пробачте, сер, я можу йти? — спитала офіціантка.

— Поза всяким сумнівом, — відказав Гарріс. Потім нахилився вперед і втупив очі у вікно.

Старий пан, що сидів за столиком оддалік, згорнув газету. Він подивився на містера Гарріса, узяв свою чашку з блюдцем і підійшов до Гаррісового столика.

— Даруйте ласкаво, що я вас турбую, — заговорив він по-англійському, — але мені раптом спало на думку, що ви, можливо, член Американського географічного товариства.

— Сідайте, прошу, — озвався Гарріс.

Старий пан сів.

— Дозвольте запропонувати вам ще чашку кави або чарку лікеру?

— Ні, дякую, — відказав старий пан.

— То, може, вип'єте зі мною келишок вишнівки?

— Ну хіба що. Але замовити дозвольте мені.

— Ні, ні в якому разі.— І Гарріс гукнув офіціантку.

Старий пан дістав із внутрішньої кишені шкіряний портфелик, зняв з нього широку гумову стяжку й видобув якісь папери. Вибравши один з них, він подав його Гаррісові.

— Це моє членське свідоцтво, — пояснив він. — Ви знаєте в Америці Фредеріка Дж. Рассела?