Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Боюся, що ні.
— Мені здавалося, він там дуже відомий чоловік.
— А звідки він? З якої частини Штатів, ви знаєте?
— З Вашінгтона, певна річ. Хіба правління Товариства не там?
— Здається, там.
— Здається? Але ви не певні?
— Я давно не був на батьківщині,— сказав Гарріс.
— То ви не член Товариства?
— Ні. А от мій батько — так. Він там уже хтозна-відколи.
— Тоді він має бути знайомий з Фредеріком Дж. Расселом. Це ж один з керівників Товариства. Осьде, зверніть увагу — саме містер Рассел мене рекомендував.
— Я страшенно радий за вас.
— Шкода, що ви не член Товариства. Але ж ваш батько міг би рекомендувати вас?
— Гадаю, що міг би, — відказав Гарріс. — Неодмінно з'ясую це, коли повернуся.
— Дуже радив би вам вступити, — сказав старий пан. — Ви, звичайно, читаєте журнал?
— Поза всяким сумнівом.
— І той номер, де вміщено кольорові таблиці північноамериканської фауни, теж бачили?
— Так. Він є у мене в Парижі.
— А номер з панорамою вулканів Аляски?
— То просто чудо.
— А ще мені дуже сподобалися фотографії диких тварин, ті, що їх зробив Джордж Шайрес-третій.
— Еге ж, достобіса здорово.
— Даруйте, як?
— Чудові фотографії. Той тип Шайрес…
— Ви називаєте його типом?
— Ми з ним давні приятелі,— сказав Гарріс.
— Он як. Отже, ви знайомі із Джорджем Шайресом-третім. Він, певно, дуже цікавий чоловік.
— Еге ж. Чи не найцікавіший з усіх, кого я знаю.
— А Джорджа Шайреса-другого ви також знаєте? Мабуть, і він цікавий чоловік?
— Та ні, він не такий цікавий.
— А мені здавалося, що він має бути надзвичайно цікавий.
— Ви знаєте, хоч як це дивно, але ні. Він далеко не такий цікавий. Я й сам часто дивуюся, чому це так.
— Гм, — мовив старий пан. — Я був схильний гадати, що в тій родині всі мають бути цікавими людьми.
— А ви пам'ятаєте панораму пустелі Сахари? — спитав Гарріс.
— Панораму Сахари? Це ж було років п'ятнадцять тому.
— Справді так. Вона страшенно подобалась моєму батькові.
— А новіші номери йому не так подобались?
— Мабуть, теж подобались. Та він завжди милувався тією панорамою Сахари.
— Вона була чудова. Але як на мене, то її художня вартість набагато перевищувала наукову.
— Ну, не знаю, — мовив Гарріс. — Ті хмари піску, збиті вітром, і той араб зі своїм верблюдом, на колінах лицем до Мекки…
— Як я пригадую, араб там стояв, тримаючи верблюда на поводі.
— Так-так, ваша правда, — сказав Гарріс. — Я мав на думці книжку полковника Лоуренса.
— Але ж у книжці Лоуренса йдеться начебто про Аравію.
— Поза всяким сумнівом, — відказав Гарріс. — Отой араб і нагадав мені про неї.
— Певно, Лоуренс також дуже цікавий чоловік.
— Мабуть, що так.
— Ви не знаєте, що він робить тепер?
— Служить у британській авіації.
— Навіщо це йому?
— Так йому подобається.
— А не знаєте, чи він член Географічного товариства?
— Я не певен.
— Він був би справжньою знахідкою для Товариства. Саме такі люди там і потрібні. Я б радо висунув його кандидатуру, якщо ви вважаєте, що його захочуть прийняти.
— А чого ж не захочуть.
— Я вже порекомендував одного науковця із Веве і одного мого колегу з Лозанни, і їх обох прийняли. Гадаю, вони були б дуже задоволені, якби я висунув кандидатуру полковника Лоуренса.
— Блискуча ідея, — погодився Гарріс. — Ви часто буваєте в цьому буфеті?
— Щовечора приходжу пити каву.
— Мабуть, ви університетський професор?
— Я вже облишив активну діяльність.
— А я оце чекаю поїзда, — сказав Гарріс. — їду в Париж, а тоді з Гавра пароплавом у Штати.
— Я ніколи не був в Америці. Але дуже хотів би туди поїхати. Можливо, коли-небудь і виберусь на сесію Товариства. Був би надзвичайно радий познайомитися з вашим батьком.
— Я певен, що й він був би радий познайомитися з вами, але торік він помер. Застрелився, знаєте, хоч як це дивно.
— О, щиро вам співчуваю. Не маю сумніву, що то був тяжкий удар і для сім'ї, і для науки.
— Наука знесла той удар пречудово. Ось моя візитна картка, — сказав Гарріс. — Батькові ініціали були Е. Дж., а в мене Е. Д. Я певен, що йому було б приємно познайомитися з вами.
— І для мене то була б неабияка приємність.
Старий пан дістав з портфелика картку й подав Гаррісові. На картці було надруковано:
Д-р СІПЗМУНД ВАЙЄР
Доктор філософії Член