Твори в 4-х томах. Том 2

— Тату, можна мені піти в кіно? — обізвався Андре.

— Авжеж, — сказав Фонтен.

Андре обернувся до мене.

— Як по-вашому, скільки мені років? Ви б повірили, що чотирнадцять? — Він був малий на зріст і кощавий, але обличчям виглядав на всі шістнадцять.

— Так. З вигляду тобі чотирнадцять.

— Коли я йду в кіно, я весь зіщулююсь, отак, щоб здаватися меншим. — Голос у нього був високий і ламкий. — Як дати їм чвертьдоларову монету, то так і буде, але й за п'ятнадцять центів мене пускають.

— То я й дам тобі сьогодні тільки п'ятнадцять центів, — сказав Фонтен.

— Ні. Дай, як завжди, чверть долара. Я розміняю по дорозі.

— І щоб одразу ж після кіно йшов додому, — звеліла мадам Фонтен.

— Гаразд, одразу прийду.

Андре вийшов з їдальні. Надворі уже відчувалася вечірня прохолода. Він не зачинив за собою дверей, і в кімнату війнув свіжий вітерець.

— Mangez! [27] — сказала мадам Фонтен. — Ви ж нічого не їсте.

Я з'їв уже два шматки курчати із смаженою картоплею, три

качани кукурудзи, кілька кришених огірків і дві порції салату.

— Мабуть, мосьє хоче кексу, — мовив Фонтен.

— А таки треба було купити для нього кексу, — сказала мадам Фонтен. — Mangez du fromage. Mangez, це вершковий. Vous n'avez rien mangé [28]. І як це я не догадалася купити кексу. Американці завжди їдять кекс.

— Та я вже й так наївся, що вже нікуди.

— Mangez! Vous n'avez rien mangé. їжте все. Ми ніколи нічого не залишаємо на. потім. Треба все з'їсти.

— Візьміть ще салату, — сказав Фонтен.

— І пива я ще принесу, — сказала мадам Фонтен. — Ви ж цілий день працюєте на тій своїй книжковій фабриці, то, певно, зголодніли.

— Вона не розуміє, що ви письменник, — мовив до мене Фонтен. Він був делікатний чоловік, хоча й уживав часом жаргонні слівця і досі пам'ятав пісеньки, що їх усі співали за часів його військової служби наприкінці минулого століття. — Мосьє сам пише книжки, — пояснив він дружині.

— Ви самі пишете книжки? — спитала мадам Фонтен.

— Часом пишу.

— Ой! — вигукнула вона. — Ой, то ви ще самі їх і пишете! Ну, коли так, вам треба більше їсти. Mangez! Je vais chercher de la bière [29].

Ми чули, як вона спускається східцями в погріб. Фонтен усміхнувся. Він був дуже поблажливий до людей, яким бракувало його досвіду і знання життя.

Коли Андре повернувся з кіно, ми троє ще сиділи в кухні й розмовляли про полювання.

— На День праці ми всі поїхали до Чистої річки, — сказала мадам Фонтен. — Боже мій, от якби й ви тоді з нами були! Ми поїхали туда вантажною машиною. Tout le monde est allé в одній машині. Nous sommes partis [30] в неділю. Машиною Чарлі.

— Ми там їли, пили вино й пиво, а один француз, що був з нами, привіз полинівки, — сказав Фонтен. — Француз із Каліфорнії!

Боже мій, а потім nous avons chanté [31] Якийсь тамтешній фермер прийшов глянути, що воно робиться, то ми і йому налили випити, і він трохи побув з нами. А то ще прийшли італійці і теж хотіли пристати до нас. Ми заспівали пісеньку про макаронників, та вони нічого не зрозуміли. Їм невтямки було, що ми їх не хочемо, але ми просто не стали звертати на них увагу, і вони пішли собі.