Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Ця куля виявилася не що інше, як паладіум — талісман того міста.
Поки цей паладіум перебував у місті, він своєю магічною силою охороняв безпеку міста.
За давніх часів у кожного міста був свій чарівний паладіум. Кажуть, що могутній Карфаген мав паладіум — запинало богині Місяця Таніт-пене-Баал, або принаймні те, що священики видавали за запинало богині. Стара легенда розповідає, як римські воїни, перш ніж розпочати головну атаку на місто, вкрали той магічний паладіум, аби посіяти відчай між забобонними мешканцями.
Легенда розповідає далі, що навіть туніський бей не наважився забрати з міста ту золоту кулю. Навпаки, він наказав повісити її над брамою мечеті. Але одного дня паладіум зник. І городяни почали один в одному підозрювати злодія. Тому староста негайно наказав покликати мудреця. Той звелів приставити до брами драбину й пильно оглянув мотузку, на якій начебто висіла велика золота куля.
Раптом мудрець загукав:
— Сусата, сусата! Хробак, хробак!
Кажуть, що й справді ту кулю знайшли десь у кутку. Коли про цю історію дізналися сусідні міста, вони почали глузувати з гадруметян, називаючи їх: «Суса, суса!» Так те ім'я лишилося й досі.
Старий професор закінчив свою оповідь.
За такими бесідами час минав швидко.
Корабель кинув якір у суській затоці, але далеко від порту.
Пісок із Сахари ось уже століття заносить узбережжя, засипає східнотуніські порти й робить їх непридатними для кораблів з великою осадкою. Отак і стародавній, колись знаменитий порт Гадрумет з року на рік занепадає. Невдовзі від торгового порту лишиться тільки піщаний берег. На м'якому піщаному дні не виростуть водорості, не оселяться морські їжаки, бо й під водою в сахарському піску життя немає.
Легкий вітрильний човен узяв з борту трищогловика чотирьох пасажирів і незабаром висадив їх на портовій дамбі. Коли марабут Захаріаш показав рекомендаційного листа з великою печаткою, що теліпалася на шворці, його з пошаною повели до міста. Сам кайд[24] вважав за честь для себе подбати про помешкання для старого професора та його почту.
Згодом хлопці пішли оглядати місто, але страшенно розчарувалися. Сучасність була немилосерда до цього стародавнього міста — бідність перетворила його на брудне кубло.
Од знаменитих вілл фінікійських і римських купців не лишилося й сліду, а доба оновлення, коли під час спорудження нових будівель знайдуть залишки чудової помпейської мозаїчної підлоги, багато віків тому похованої під уламками стін зруйнованих будинків та грубелезними шарами наносної глини, — ще не настала.
Вулиці — вузенькі, будинки — непоказні. Тепер це вже не порт, а місто, місто рибалок: всюди, скільки сягає око, видно, як сушаться неводи. Тільки бридкі, голі мури турецької фортеці та уніформи солдатів нізаму — регулярного піхотного турецького війська — вирізняються на пістрявому тлі рибного базару та яток, де вештаються всякі мандрівники.
— Бачите, хлопці, — мовив професор Захаріаш, — золота куля стародавніх пунійців уже не висить над брамою цього міста. Колись це місто мало важливе, ключове значення в Пунічних війнах, воно було надійною підпорою славнозвісному карфагенському полководцеві Ганнібалу… Мабуть, золоту кулю поцупили з міста бену-гілаль…
— Бену-гілаль? Чи то не ті бедуїни, які вдерлися до нашого Тріполі з Єгипту?
— Саме вони, Гасане. Вони завдали правовірним землям більше лиха, ніж усі хрестоносці за всі хрестові походи.
— А ці єгипетські бедуїни були не мусульмани? — спитав Бабула.
— Мусульмани, Бабуло. Більше того: у цей нищівний похід їх послав сам єгипетський халіф.
— І це тоді халіфат було перенесено з Багдада до Єгипту? — здивувався Карембу, який знав з історії країни ще дуже мало.
Слухаючи запитання хлопців, старий вирішив розповісти їм про всі ті події.
6
ЧВАРИ В ПРОРОКОВІЙ ДЕРЖАВІ ПІСЛЯ МУХАММЕДОВОЇ СМЕРТІ
и, мабуть, чули, що сталося по тому, як пророк Мухаммед раптово помер: на трон халіфа, тобто намісника, правовірні одностайно обрали друга й тестя померлого — Абу-Бекра, мудрого й справедливого мужа, скромного й сумлінного.
Та Абу-Бекр невдовзі загинув, і халіфом став Омар, шурин пророка і його вірний соратник. Християни, нещадним ворогом яких був Омар, так розповідають про нього.
Коли незліченні війська мусульман оточили священне місто Єрусалим, жителі міста, втративши будь-яку надію на порятунок, вирішили здатися, але тільки тоді, коли приїде Омар. А той у цей час у Медіні в Аравії — столиці халіфату — навчав нове добровільне військо. Почувши прохання Єрусалима, цей старий чоловік проїхав кілька тисяч кілометрів у супроводі слуги. Він приїхав у Палестину на верблюді. Мішок ячменю, мішок фініків, козячий міх з теплою водою та дерев'яна миска — ото й усе, що взяв з собою в дорогу Омар.
24
Кайд — тубільний староста.