Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Дроп, зломлений, засунув руку до кишені. Сльози котилися йому з очей, коли він простягнув Міньясові нікельований ключик з трьома борідками.
— Я вас благаю, не робіть нічого такого…
Міньяс зареготався.
— Вам пощастило, що я тут! — презирливо кинув він, помахуючи ключиком перед обличчям Дропа. — Знову я мушу виручати вас… Ну що ж, до побачення. Нікуди не йдіть сьогодні ввечері, я обов'язково вам зателефоную.
— Тут мешкає пан Педро Коралес?
— Так, добродію, тут.
— Передайте йому, будь-ласка, мою візитну картку і перекажіть на словах, що моє ім'я Міньяс і що я компаньйон професора Дропа.
Лакей, який зустрів фінансиста на порозі розкішного особняка, що його спішно найняв новоспечений мільйонер Педро Коралес, здавалося, вагався.
— Пан Коралес не приймає, йому нездужається.
Міньяс удавано зажурився.
— Я так прикро вражений цією новиною, — пробурмотів він. — Коралес нездужає? Ох, бідний хлопець…
Він витримав паузу і владно повів далі:
— Передайте, все ж таки, мою візитку, друже, мені треба перемовитися з вашим господарем, ідеться про термінові справи, тож я думаю, що почувши ім'я Поля Дропа, він вирішить мене прийняти.
Лакей мовчки вклонився, провів Міньяса до великої вітальні і попросив його почекати. Чекання було недовгим. Всупереч настановам, що їх одержав лакей, Педро Коралес жваво підхопився, коли довідався, що компаньйон Поля Дропа бажає з ним переговорити. Покинувши годину тому клініку, молодик повернувся до себе додому й у відчаї, що не зміг дістати морфій, кинувся на ліжко. Зуби в нього цокотіли, наче від лихоманки; криза поглиблювалась.
Самої згадки про Поля Дропа вистачило, щоб вивести його зі стану пригніченості.
Міньяс тільки-но всівся в крісло, як до вітальні вскочив Педро Коралес і кинувся до нього. Обличчя його було мертвотно біле, руки тремтіли.
— Це ви питали мене, добродію? — пролепетав морфініст. — Ви прийшли від Поля Дропа?
Міньяс підвівся. Вклоняючись, він спокійно заявив, наче йшлося про щось цілком буденне:
— Так, добродію, я прийшов за дорученням професора Поля Дропа. Він послав мене до вас у справі, яка вам добре відома.
Усмішка промайнула на обличчі бідолашного наркомана, який ще мить тому, здавалося, втратив усяку надію. Тепер він знову піднісся духом.
— Нарешті, — бубонів він, — нарешті! Ходімо скоріше, добродію, вже двадцять чотири години я позбавлений морфію, як це жахливо!
Педро Коралес потягнув Міньяса до свого кабінету. Там він кинувся на вузьку канапу в кутку, зірвав з себе? піджак, розстібнув сорочку і наставив груди Міньясу.
— Швидше, швидше, — благав він. — Пожалійте мене…
Тіло перуанця було однією суцільною раною. Нещасний стільки разів уже колов собі морфій, що вся шкіра в нього покрилася бридкими виразками, як це буває після введення наркотику.
— Коліть, коліть, — повторював він, а лоб його покрився зморшками у чеканні блаженства. — Коліть же, чого ви чекаєте?
Міньяс дістав з кишені маленький шприц» приставив його до плеча перуанця, відтягнув легенько двома пальцями шкіру на його тілі.
— Коліть же, — благав Коралес.
Але Міньяс поклав шприц на столик.
— Даруйте, — холодно заявив фінансист, — але ви дещо забули, дорогий пане Коралес. Укол коштує п'ятдесят тисяч франків. Давайте їх сюди.
Коралеса аж підкинуло.
— Ет, наплювати! Ви призначаєте ціну. Коліть, я заплачу.
— Даруйте, — сказав Міньяс, — треба навпаки. Платіть, і я зроблю укол.
Він вимовив це таким рішучим тоном, що Педро Коралес, незважаючи на пристрасне бажання одержати наркотик, збагнув: йому не переконати свого гостя. Молодик скочив з канапи; як божевільний він кинувся у протилежний куток кабінету, де стояла простенька шафа, прикрашена невибагливою інкрустацією.
Вона не могла привернути нічиєї уваги. Насправді ж це був сейф, схожий на звичайнісінькі меблі, але сконструйований таким чином, що проникнути в нього було неможливо.
Перуанець нервовим рухом повернув коліщатко, вставив ключ, відімкнув сейф, схопив навмання першу-ліпшу пачку банкнот і шпурнув її Міньясу.
— Беріть. Цього досить?
Він тремтів, а Міньяс задоволено розглядав гроші.
— Так, добродію, — нарешті спокійно мовив фінансист. — Тепер я робитиму вам уколи скільки завгодно.
Педро Коралес знову впав на диван, він задихався, білувата піна виступила в нього на губах, однак очі горіли екстазом: нарешті він одержить так давно жаданий морфій.
— Не ворушіться! — звелів Міньяс.