Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Але…
— Перепрошую, ви собі сказали: «В клініці, певно, є морфій, доктор Дроп людина продажна, я знайду спосіб його купити й задовольнити свої порочні нахили». Признайтеся, що це так.
Вигляд у Педро Коралеса був жалюгідний. Звичайно, професор Дроп мав слушність.
Перуанець уже давно і дуже часто вживав морфій; страшна отрута заполонила його організм. Він не міг уже без неї жити; тільки доза морфію рятувала його від жахливих страждань.
Слухаючи Поля Дропа, Коралес пополотнів. Авжеж, з деякого часу йому дедалі важче було діставати наркотик; тож він і вирішив звернутися до професора. Може, той йому не відмовить?
Нервово виснажений, як і всі наркомани, він у відчаї заплакав.
— Лікарю, лікарю…
І тут у нього сяйнула думка, він сягнув до своєї кишені.
— Ну що ж, так, я наркоман, це правда, і я думав, що ви продасте мені цієї отрути. Не треба відмовлятися, Дропе, від грошей, які я вам пропоную. Скільки ви хочете? Тисячу франків… десять тисяч, двадцять тисяч… Я дам стільки, скільки ви захочете.
В погляді, що його нещасний кинув на лікаря, був жах і благання. Проте Поль Дроп не дав себе розчулити. Йому вже доводилось бачити — і не раз — нещасних морфіністів, готових на все, аби тільки дістати згубний наркотик.
Без морфію не обходиться жодна клініка. Хоч потроху, але він є в кожній. Не рідкість зустріти в коридорі медсестру, яка несе шприц із морфієм. Морфій — це той заспокійливий засіб, що дарує сон, якого благає виснажений болем хворий, але ж він може виробити згубну звичку, жахливу звичку!
Морфій!.. Поль Дроп знав, що за цю отруту він міг би витягнути з Педро Коралеса величезні гроші. Та це було б наймерзенніше здирство; навіть більше, це був би злочин. Наркоман — справжній самовбивця і постачати йому морфій означало б вважатися його вбивцею.
Дроп не вагався. Він схопив Педро Коралеса за руку.
— Добродію, — вигукнув він, — коли здорова, зовсім нехвора людина дозволяє собі прийти до мене й обходитися зі мною як зі злодієм, шахраєм чи бандитом, я не вагаючись ставлю її на місце… Коли якийсь божевільний повторює мені ті ж самі образливі пропозиції, я б йому врешті-решт пробачив, бо знаю, що він не несе відповідальності за свої слова. Кожен морфініст — божевільний, я про це пам'ятаю, я ще спроможний про це пам'ятати. І ось чому я не зважаю на ваші образи. Проте не зловживайте моїм терпінням. Ідіть геть! І не повертайтеся ніколи.
Хірург штовхнув Педро Коралеса до дверей кабінету і натиснув на кнопку дзвінка.
З'явилася медсестра.
— Проведіть цього добродія, — звелів Поль Дроп.
Коли за перуанцем зачинилися двері, він відчув задоволення. Професор був людина запальної вдачі. Йому довелося, як він і казав, докласти величезних зусиль, аби стримати себе. Ці зусилля до краю виснажили його; коли він випровадив перуанця, його аж хитало від утоми.
Міньяс, що повернувся до кабінету, тепер стояв перед професором, дивився на нього із зневагою, яку навіть не намагався приховати.
— Дурень! — пробурмотів фінансист. — Дурень! З вами ж нічого ніколи не зробиш.
Хірург став підводитися, і Міньяс грубо шарпнув його за рукав.
— Нещасний! — вигукнув він. — Ви що, не розумієте ситуації? Коли я сьогодні ввечері не покладу гроші, то нас викинуть звідси вдвох, вас, Дропе, так само, як і мене. Ну що ж, нас викинуть… гаразд, ми чоловіки, якось же ми виплутаємось, але ж ви, як мені здається, зовсім не подумали про вашу пристрасть. Ех ви, бідолашний закоханий! До чого ця ваша самопожертва, оці ваші муки сумління? Ви дбаєте лише про своє сумління. Через якусь слабість ви вже готові відмовитися від вашої великої пристрасті…
І відштовхуючи приголомшеного Дропа, заявив йому:
— Боягуз! Справжній боягуз!
Яку ж незвичайну силу мав цей чоловік?
Дроп, який ще мить тому поводився рішуче, майже жорстоко по відношенню до Педро Коралеса, мовчки проковтнув образу, що її кинув йому в обличчя Міньяс.
На яку жахливу таємницю натякав фінансист? Що то була за велика справа, якою так дорожив хірург і про яку було відомо Міньясу? Чому той дозволяв собі звертатися до компаньйона таким тоном?
Дроп скоцюрбився у кріслі, а Міньяс стояв, нависаючи над ним усім своїм тілом.
— Морфій в аптеці, так? — зрештою запитав фінансист. — У шафі з отрутами, ключ від якої ви завжди тримаєте при собі? Відповідайте, Дропе!
Лікар опустив голову.
— Так, саме там…
— Дайте мені цей ключ.
Дроп застиг.
— Давайте швидше ключ, — з притиском повторив Міньяс. — Давайте його сюди, коли не хочете, аби я його сам узяв!