Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
І піднісши голку шприца до плеча перуанця, грек простромив шкіру й увів рідину.
За мить на обличчі Коралеса з'явився вираз безмежного блаженства. Але тривало це лише кілька секунд. Раптом очі його скаламутніли, губи побіліли, руки й ноги зсудомило в жахливих корчах. Голова відкинулася назад, тіло вигнулося, з рота висолопився побілілий, набряклий язик, що, здавалося, ось-ось лусне.
Міньяс зберігав цілковитий спокій.
— Справу зроблено, — промимрив він. — Педро Коралес мертвий!.. Отож, він більше слова не скаже… Його лакей — моя людина, мені нема чого боятися. Що ж до сейфа, то цей телепень у поспіху його навіть не зачинив.
О п'ятій годині вечора Поль Дроп усе ще сидів у своєму кабінеті. Він не обідав, покликавшись на мігрень, і, усамітнившись, з самого ранку чекав з тривогою вістки від Міньяса.
А від того нічого не було! Лиш о пів на шосту професорові принесли лаконічну записку від фінансиста:
«Коли одержите від мене цю звістку, — писав Міньяс, — то зразу ж беріть таксі та їдьте до нотаря, де я чекатиму на вас. У мене є гроші, щоб заплатити за клініку, ви завершите свою велику справу, але мені потрібен ваш підпис».
Затинаючись, Поль Дроп вголос перечитав це послання.
— Я завершу свою велику справу… В мене є кошти… Він роздобув чотириста сорок тисяч франків!
Хірург, здавалося, не вірив власним очам. Однак одягнувся швидко. Вийшовши з парку на вулицю, він побачив продавця газет, який продавав спеціальний випуск «Ла капіталь».
— Трагічне самовбивство! Перуанець Педро Коралес отруївся, прийнявши величезну дозу морфію! — горлав продавець.
Поль Дроп трохи не зомлів. Лише силою волі він утримався на ногах. Наче в трансі він підійшов до таксі й тремтячим голосом сказав водієві адресу.
А коли він зачинив за собою дверці таксі, то не сів, а впав на сидіння.
VIII
ПОЗОВ ПРО РОЗЛУЧЕННЯ
Уже два дні, як поліцейські з Нейї стежили за двома типами, досить підозрілими на вигляд, що вешталися по бульвару Майо та авеню Мадрід з постійністю, яка занепокоїла охоронців порядку. Два агенти в своїх рапортах сповіщали про те, що вони тут швендяють, але хто вони такі — агенти розходилися в думках.
Молодий поліцейський мав їх за п'яниць, бо вважав, що кожен, хто носить простацький капелюх, зім'ятий одяг, неодмінно любитель випити. Більш проникливий капрал гадав, що це учасники церковної конгрегації, які надягнули убоге вбрання, щоб викликати співчуття й просити милостиню.
Ще один поліцейський сказав:
— Це, певна річ, небезпечні злочинці.
А комісар, проглянувши ці рапорти, дав вказівку своїм підлеглим:
— Пильно стежте за ними, в разі потреби не зупиняйтесь ні перед чим… Краще запобігати злочинам, ніж розслідувати їх, коли вони вже скоєні.
Однак стежити за ними було дуже нелегко. Складалося враження, що цим З таємничим типам було відомо про порядки в кримінальній поліції, — вони змушували поліцейських агентів марнувати час і ненастанно тримали їх у напрузі, не даючи їм, однак, приводу для втручання.
Типи, що їх підозрювали охоронці порядку в Нейї, знали, безумовно, все, що стосувалося територіального підпорядкування, знали, що той чи інший агент має повноваження в певному районі, за межі якого вони не поширюються.
Тому цим типам, що порушували спокій комісаріату поліції в Нейї, завжди вдавалося при переслідуванні, добре поплутавши по вулицях, несподівано перелізти через огорожу, за якою вже була територія міста Парижа, чи заскочити в якісь із воріт Булонського лісу. Опинившися на іншій території, вони кепкували зі своїх переслідувачів і, насунувши зім'яті капелюхи на очі, щезали в заростях.
У комісаріаті Нейї не здавались; маючи добрі стосунки зі сторожею Булонського лісу, поліцейські поінформували її про присутність у їхньому районі двох таємничих осіб. Начальник сторожі, тільки-но їх побачивши, склав думку, що різнилася від припущень поліцейських з Нейї.
Він заявив:
— Це мандрівні музиканти.
Заяву свою начальник сторожі обгрунтував тим, що ці два типи, які регулярно потрапляли в поле зору охоронців порядку, носили під своїми широкими плащами якісь громіздкі предмети, форму яких було досить важко, визначити.
Однак, хоча й були наміри прогнати цих заброд, а перед тим вияснити, що вони намислили, проте схопити й відвести їх до найближчого відділка поліції для допиту видавалося справою досить складною. Адже не було ніяких доказів, що вони хоч комусь прагнули заподіяти зле. Щоранку бачили, як вони вмощуються на одній із лав, що стояли на розі, там, де починалася авеню Мадрід. Поліцейські спостерігали за ними в надії, що вони хоч якось порушать громадський порядок, наприклад, почнуть розкидати папірці, — і це б дозволило їх звинуватити в недотриманні закону. Але ті люди годину, іноді довше, сиділи на лаві, — навіть коли йшов дощ, — ніякої шкоди не робили, порядку не порушували.