Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
У «Великому універсальному словнику XIX століття» П’єра Ларусса йдеться про те, що Сковорода начебто три роки навчався в Галле у знаного філософа й фізика Християна Вольфа. Цю версію активно підтримав Л. Махновець, вважаючи, що Сковорода поїхав до Галле, наслідуючи Ломоносова, який, навчався у X. Вольфа, а також Тодорського, котрий студіював мови у знаменитому колеґіумі Йогана-Генріха Міхаеліса. Висловлюється думка, що перебування (щоправда, без уточнення терміну) в Галле, тодішньому осередку пієтизму, справило істотний вплив на формування «екзистенційно-кордоцентричної… основи» філософського світогляду Сковороди[126]. Припущення цікаве, проте, на жаль, тільки припущення, жодних потверджень — ні прямих, ані опосередкованих — ми не маємо. Щодо повідомлення у словнику П. Ларусса, то там назагал реальні факти настільки переплетені з очевидними вигадками (наприклад, про якісь виступи Сковороди на захист уніатів, за що він нібито мало не потрапив до в’язниці, і т. ін.), що А. Ковалівський, який свого часу вперше звернув увагу на цю публікацію, схарактеризував її як «леґенду», «дотепний „роман“ про Сковороду»[127].
Леґендою називає А. Ковалівський і висловлену колись Ґ. Гесом де Кальве думку про відвідання Сковородою Рима. Щоправда, Л. Махновець намагається обґрунтувати й цю леґенду. «…Неймовірно, — пише він, — щоб багатий і впливовий генерал-майор Федір Вишневський, улюбленець цариці, що мав знайомих по всіх російських посольствах у Європі, та не їздив, наприклад, до Риму…»[128]. При всьому бажанні подібний арґумент («неймовірно, щоб…») переконливим не назвеш…
У січні 1749 року помер Федір Вишневський. Обставини круто змінилися, без підтримки патрона, без можливості подорожувати, набувати нових знань життя на чужині втрачало сенс. Однак Сковорода, ймовірно, зв’язаний контрактом, залишається у «любій моїй Унгарії» (І, 279) ще майже два роки. Лише в жовтні 1750 року він повертається до Києва.
Попереду були нові мандри, але вже іншого характеру.
«Мати моя, Малоросія, і тітка моя, Україна…»
«Повернувшись із чужих країв, сповнений вченістю, відомостями, знаннями, але з порожніми кишенями, у крайній нужді всього потрібного, проживав він у своїх колишніх приятелів і знайомих. Оскільки ж і вони не були вельми заможні, то шукали нагоди, як би використати його знання з користю для нього й суспільства. Скоро звільнилось місце вчителя поезії у Переяславі, куди він і відбув на запрошення тамтешнього єпископа» (II, 382).
Так розповідає про цей період біограф. Читаємо, перечитуємо — щось тут не так, чогось бракує… Та ось чого: жодним словом не згадано академію. І мови немає про те, що Сковорода, мовляв, «знову почав учитися», як було після двірської капели, хоча перед від’їздом до Угорщини — пам’ятаємо — він устиг лише закінчити клас філософії, залишався ще клас богослов’я, розрахований на чотири роки навчання. Щоправда, коли Сковорода повернувся до Києва, на дворі був жовтень, навчальний рік в академії вже почався, та навряд чи це могло стати неподоланою перешкодою.
В чому ж справа?
Звичайно, нам відомо від біографа, що Сковорода, повернувшись з Угорщини, опиняється «у крайній нужді всього потрібного», попросту сказавши, в Києві він голий як руда миша, не має навіть даху над головою. Місце викладача в Переяславському колеґіумі він справді міг розглядати як тимчасовий вихід із скрути, своєрідну «кондицію», що дасть змогу підзаробити якусь копійчину, вибратися зі злиднів, щоб потім продовжити навчання. Але, з другого боку, хіба йому звикати було до бідування? Хіба не вчився він, перебиваючись з хліба на воду, попередні вісім років? Все-таки виглядає, що радше Сковорода не квапився повертатися до академії не так з матеріальних причин, як з психологічних. Йому от-от мало виповнитися двадцять вісім років, колишні однокашники давно вже закінчили академію; втім, він не відчував себе защемленим, ані в чому не відстав, прецінь навіть вийшов уперед, бо встиг багато побачити, зрозуміти, навчитися, тепер його вабила не студентська лава, не середовище безвусих хлопчаків, а вир справжнього життя, кортіло «використати… знання з користю» — для себе й для суспільства.
На жаль, як ми пам’ятаємо, перша спроба у Переяславі закінчилася зле. Прагнення Сковороди прикласти до практики свої знання, зокрема в піїтиці, зустріли нерозуміння і різку протидію єпископа, виник конфлікт. З колеґіуму довелося піти.
126
Бичко I. Сковорода Григорій Савич. // Києво-Могилянська академія в іменах. — С. 488. — Стовпець II.
127
Ковалівський А. Леґенда про Сковороду у французькому словнику. // Червоний шлях. — 1923. — № 1. — С. 226.
128
Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 58.