Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Живучи в маєтку Томари, Сковорода напевно часто відвідував Переяслав. Там іще з часів його викладання в колеґіумі залишилися друзі й добрі знайомі. Дружні стосунки пов’язували Сковороду з кафедральним писарем Гервасієм Якубовичем, а також з ієромонахом Йоїлем, який замінив на цій посаді Якубовича, коли останнього призначили кафедральним намісником; цьому Йоїлеві присвячена згадувана пісня 1-ша («Боїться народ зійти гнить у гроб…»). Спілкувався, ймовірно, Сковорода з наступником померлого Іоана Козловича на посту єпископа Гервасієм Лінцевським, який до Переяслава протягом довгих років був архімандритом православного Срітенського монастиря в Пекіні; цією обставиною можна пояснити наявність у віршованому діалозі «Розмова про премудрість» китайських ремінісценцій («Скажи, а чи живеш і в хінській стороні?»). Т. Шевченко у повісті «Близнецы» згадує також про дружбу Сковороди з переяславським соборним протоієреєм Гречкою; втім, жодних вірогідних свідчень цієї дружби не збереглося, твердження Шевченка має апокрифічний характер або попросту є художнім домислом.
Те саме можна сказати й про наведені у «Близнецах» відомості про мандри Сковороди в період його життя на Переяславщині. Нічим не потверджені, ці відомості, однак, нічим і не спростовуються і в кожному разі не суперечать нашим явленням про образ Сковороди як мандрівного вчителя, філософа, поета, про його триб життя, що складався якраз у переяславський час. «Бывало, пойдет в Березань, в 30 верстах от Переяслава, по дороге зайдет на древнюю высокую могилу, называемую Выбла, и зайдет на могилу единственно за вдохновением, и, почерпнувши из недр ее малую толику сего, богам единым свойственного дара, спешит делиться сиею благодатию с другом своим Якимом Лукашевичем в Березани. Проживя неделю у друга, идет навестить другого, а там третьего, а через месяц, смотришь, он уже в Киеве: сидит с другом своим Иваном Левандою на скамеечке у ворот и читает импровизированную диссертацию о связи души человеческой с светилами небесными, а вития наш знаменитый, независимо от дружней диссертации, готовит к следующему воскресенью проповедь. Проживя немало в Киеве, он очутился в Стайках, а оттуда в Трахтемирове, а там через день и в Переяславе. Преподавши урок музыки, снова пускался навещать друзей своих, только уже через Яготин до Полтавы и далее».
«И далее» — це, безсумнівно, Харків. Сюди Сковорода прибув 1759 року. Про причини переїзду судити з певністю важко. Якщо припустити, що Сковорода шукав нового місця в зв’язку з завершенням домашнього навчання Василя Томари, то чому б йому не повернутися до Переяславського колеґіуму? Адже колишнього його «опонента»-єпископа давно не було; щоправда, Іоан Козлович так само помер, але й з новим єпископом, Гервасієм Лінцевським, у нього встановилися добрі стосунки, а щодо самого колеґіуму, то там, як і в консисторії, було чимало його друзів і шанувальників. Чи не ймовірніше, що Сковороді вже стало затісно в переяславських рамцях, що він прагнув нового, ширшого поля діяльності?
Якраз під ту пору єпископом Білгородським і Обоянським, а відтак і протектором Харківського колеґіуму стає Йоасаф Миткевич, він «із давньої дружби» запрошує до себе і призначає архімандритом Миколаївського монастиря Гервасія Якубовича, останній «дуже схвально» рекомендує йому Сковороду, який скористався з такої можливості, «відразу прибув і з волі Йоасафа зайняв посаду вчителя поезії у Харківському училищі в 1759 році» (II, 388). Віднині й до кінця життя з Харковом, зі Слобожанщиною, Слобідською Україною, або просто Україною, як її часто тоді називали, буде пов’язане все життя Сковороди. Слобожанщину, свою «тітку», він полюбив не менше, ніж «мати» — Малоросію; там він народився, зіп’явся на ноги, тут — остаточно сформувався як мисленник, мистець і як людина, став самим собою.
Харків був тоді містом історично молодим. Лише яких-небудь сто років минуло, як козаки — переселенці з Правобережжя заснували його як фортецю-форпост для захисту від кримських та ногайських татар; у пам’яті старих людей Балаклеї, Ізюма, Нової Водолаги, Коломака, інших околишніх міст і сіл іще свіжі були їхні спустошливі наїзди. На момент прибуття сюди Сковороди Харків ще залишався полковим містом, але вже на повну силу йшло будівництво укріплень Української лінії, призначеної для захисту від турецько-татарської аґресії, а після російсько-турецької війни 1768-74 років і виходу російської імперії до Чорного моря, Харків зовсім утрачає своє мілітарне значення. Натомість він стає великим торговельним містом, економічним і культурним центром Слобожанщини. Важлива роль у цьому процесі належала Харківському колеґіуму.