Дух животворить… Читаємо Сковороду
- Автор: Барабаш Юрій
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-189-2
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Дух животворить… Читаємо Сковороду». Краткое содержание книги:
Тимчасом дослідники звернули увагу на рукописну збірку духовних концертів і відправ, яка зберігалася свого часу в бібліотеці Київського Софійського собору й, за всіма ознаками, належала до середини XVIII століття. У збірці знайдено «Службу на 8 голосів» з означенням імені автора: «Гри», «Грицк», «Грицкова». Музикознавець І. Комарова, аналізуючи музику «Иже херувимы», котра входить до «Грицькової служби», говорить про її гармонійну красу, сміливі, але м’які модуляції, вільне голосоведення, відзначає, що автор досконало володіє поліфонією, контрапунктом. А написано ж цю музику задовго до Бортнянського, Березовського, Веделя![118]
…Та віднині все це залишалося позаду — і «Херувімська», й капела, і марнота марнот двірського життя. Лише у тяжкому сні буде потім бачити Сковорода «палати царські, убори, танці, музиканти, де закохані то підспівували, то в дзеркало дивилися, забігши із зали в кімнату і, знявши маску, лягали на пишні постелі…» (II, 379)[119].
І от він знову в академії. Той самий клас філософії, ті ж лекції М. Козачинського. Сковорода знудився за навчанням, він радий, що може вгризатися в науку, надолужити прогаяний час, але, дивна річ, очікуваного задоволення не відчуває. Надто багато вже він устиг побачити і пізнати, межі навколишнього світу розсунулися, прийшов новий життєвий досвід. Чи можна це назвати розчаруванням? Радше то був інший рівень вимог і запитів розуму, що подорослішав. М. Ковалинський каже про це делікатно, але з певністю: «Коло наук, що викладалися в Києві, видалося йому недостатнім. Він захотів побачити чужі краї» (II, 382).
Якраз у цей момент доля зводить Сковороду з ґенерал-майором Вишневським.
Ім’я Федора Степановича Вишневського нам уже знайоме. Згадаймо: це він 1731 року (на той час іще полковник), проїжджаючи через село Чемер, побачив і почув у церкві Олексія Розумовського (на той час іще Розума) і взяв його з собою до Петербурґа.
Вишневський повертався тоді з Угорщини, звідки привозив вина, що їх вельми полюбляли при дворі.
(Причинки. Угорські вина стали відомі на Московщині досить пізно, значно пізніше, ніж німецькі, французькі, іспанські, не кажучи вже про грецькі, які, до речі, цінував ще князь Олег; найімовірніше, угорські вина завіз до Москви на початку XVII століття Юрій Мнішек, тесть Лже-дмитрія. А до торговельного обороту вони, через труднощі транспортування, потрапили більш ніж через століття. Пьотр І 1714 року відрядив до Угорщини першу торговельну місію, щоб закупити «про наш ужиток» трьохсот кухов тамтешнього вина; місія, втім, не була успішною[120]. Спроби налагодити довіз угорського вина відновлюються 1729 року. До Угорщини їде Федір Вишневський, а через чотири роки він уже очолює спеціально створену Токайську комісію, яка проіснувала до самого кінця XVIII століття, коли домінантне становище у винному імпорті імперії остаточно посіли вина французькі.
Довіз із Угорщини вина був розкішшю дорогою. Пьотр І, наприклад, відряджаючи першу місію, наділив її хутром на 10 тисяч рублів. Анна Йоанівна 1733 року відпустила Вишневському 20 950 рублів. У наступні роки, особливо після створення Токайської комісії, витрати на угорське вино ще збільшилися[121]. З огляду на це, Анна Леопольдівна в період свого короткого правління скасувала Токайську комісію. Інакше вирішила «весела цариця» Єлізавєта, яка тямила смак у радощах життя. Збереглася її власноручна приписка до одного з указів, які відправлялося до Токаю. Детально інструктуючи російських комісарів стосовно того, які саме вина та в якій кількості слід підготувати для відправлення морським шляхом найближчою весною, імператриця з неприхованим нетерпінням, заледве не відчаєм, додає: «А якщо можливо, хоча б три антала [антал дорівнював півкухви. — Ю. Б.] поштою надіслати, що тут така скрута, що ніде відшукати не можна, а я обійтися без оного не можу…»[122]. Токайську комісію було відновлено.)
Навесні 1745 року іменним указом імператриці «нашому генерал-майору Федорові Вишневському» доручалося знову їхати в «Угорську землю для купівлі вина угорського на вживання в домі нашому»[123]. Єлізавєта підтримала проект Вишневського, людини, наскільки можна судити, енергійної, який вирішив цього разу не обмежуватися закупівлею вина, а поставити справу, мовити б, на всю губу. Він мав намір, взявши в оренду землю в околицях Токая, розбити там виноградники, найняти людей і налагодити власне виробництво вина, яке, ясна річ, коштувало б набагато дешевше. Для здійснення цього задуму (який, зауважмо, значною мірою вдався) Вишневському потрібні були розумні й ділові помічники. Шукати таких людей він поїхав з Переяславщини, зі свого родового маєтку, до Києва. Тут йому кимось «був схвально представлений» Сковорода, якого генерал узяв «під покровительство» (II, 382). У вересні вони були вже в Токаї.
118
Див.: Комарова І. Музика Сковороди? // Літературна Україна. — 1971. —19 листопада.
119
Дослідники слушно відзначають, що саме від Сковороди починається традиція «петербурзьких сновидінь», яка потім дістала продовження і розвиток у Пушкіна та Гоголя, Шевченка й Міцкевича, Достоєвського й Блока (див.: Драч І., Кримський С., Попович М. Григорій Сковорода. — К., 1984. — С. 41).
120
Див.: Рачинский А. Русские комиссары в Токае в XVIII столетии. // Русский вестник. — Т. 110. —1875. — Сентябрь. — С. 186–188.
121
Див.: Кеппен Петр. О виноделии и винной торговле в России. — СПб, 1832. — С. 41–43, 46–48.
122
Цит. за: Русский вестник. — 1875. — Сентябрь. — С. 199.
123
Там само. — С. 191–192.