Дух животворить… Читаємо Сковороду

Таке припущення підживлюється тим, що, як впадає в око, для Сковороди в місії було створено умови найбільшого сприяння, котрі явно не вкладаються в офіційні службові рамці. Справді-бо, Вишневський не тільки дозволяв своєму підлеглому здійснювати тривалі подорожі в різні європейські міста, але навіть допомагав йому в цьому. Подумаймо — чи став би ґенерал так опікуватися рядовим півчим або дячком?

В Європі Сковорода пробув п’ять років. Термін чималий, проте знаємо ми про життя Григорія тих літ менше, ніж про який-небудь інший період.

Наші уявлення можна поділити на три категорії: відомості, припущення і леґенди.

Перші — відомості — дуже бідні. Суттю, єдиним джерелом залишається написаний М. Ковалинським життєпис, з якого дізнаємося, що Сковорода, перебуваючи в місії Вишневського, водночас мав можливість «поїхати з Угорщини до Відня, Офена (Будапешта. — Ю. Б.), Пресбурга (Братислави. — Ю. Б.) й інших навколишніх міст». Далі біограф у загальній формі говорить про те, що під час цих подорожей Сковорода, «цікавлячись з своєї охоти, намагався знайомитися найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями». Володіння мовами «допомогло йому здобути знайомство й приязнь учених, а з ними й нові знання, котрих не мав та й не міг мати у своїй батьківщині» (II, 382). Хто були ці славні в ті часи вчені, чию приязнь здобув Сковорода, і в якому саме напрямку йшло засвоєння ним «нових знань», сказати важко. Не виключено, що він приділяв особливу увагу природничим наукам, зокрема астрономії. На цю думку наштовхують неодноразові посилання у творах Сковороди (пісня 28-а, діалоги «Кільце» та «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру», лист до В. М. Земборського від 21 лютого 1779 року) на астрономію, на геліоцентричну теорію Коперника, згадування гіпотез про заселеність Місяця, про супутника Сатурна.

Втім, тут ми вже вступаємо до сфери припущень. До неї належить, приміром, думка деяких учених (П. Попов, Л. Махновець) про ймовірну поїздку Сковороди до Італії, конкретно — до Венеції та Флоренції. Посилаються при цьому на окремі репліки в його творах. Так, у діалозі «Кільце» увагу привертає фраза: «В Італії є звичай молотити волами» (І, 390). А один з персонажів діалогу «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті», Афанасій, зізнається, що хотів би бути «людиною високочиновною» і щоб його будинок «був венеціанський, сад флорентійський» (І, 326).