12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
Сюрреалістичний антилітературний бунт був не лише переходовим груповим вибриком. Він став результатом тривалої еволюції та остаточним вираженням зневіри в окремішному бутті літератури, зневіри, яку Поль Валері виразив у гіркій сентенції: «Чи людина з глибокою та вимогливою інтелігентністю могла б зацікавитися літературою? У зв’язку з чим? Де помістила б її у своєму розумі?[13]
Це ключове питання: яким чином література пов’язана з іншими галузями гуманістичної діяльності? Критик науки зараховує до літератури будь-який твір, гіпотези якого видаються йому малопереконливими, погано обгрунтованими, надто сміливими, вираженими у занадто довільний та індивідуальний спосіб. Прикметник «літературний» в історії науки та філософії – сумнівний комплімент[14]. Отже, «літературою» є наука та філософія у стані гіпотези чи просто у стані помилки.
Можна помітити також протилежну дію. Літературна вартість визнається за науковими працями, які стали вже неактуальними, тобто втратили свою наукову вартість, але спосіб доведення яких видається досконалим у мовних конвенціях епохи. «Коли філософський твір трактуємо історично, – пише Роман Інґарден, – то змальовані предмети виконують відображальну та репрезентативну функцію, а весь твір з цього погляду наближається до деяких творів літератури».[15]
Отже, у площині науки та філософії «літературою» є стан методологічної невизначеності. Термін, який не витримує методологічної критики, вважається метафорою.[16] Подібні заходи стосують й журналістики та політики. Політик, публіцист, журналіст, який виходить поза межі своєї професії, не дотримується дисципліни, що її нав’язує доктрина, програма чи тактика, журналіст, який допускає помилку, єресь чи звичайну неточність – якщо лише робить це талановито – захищається «літературою» і, ймовірно, зможе врятуватися. Зовсім те саме діється з політиками. Серед них багато невдалих літераторів (як Муссоліні чи Ґеббельс), а ще більше є невдалих політиків, які сховались у літературі, як середньовічні злочинці чи єретики, що шукали захисту у святинях.
У політичній сфері «літературний» означає «невідповідальний»; отже, література є також станом політичної невизначеності. Коротко кажучи, вона є пристановищем усіляких фантастів та дилетантів, нездійснених спасителів світу, цвинтарем святого Медара. На цьому паризькому цвинтарі, що сьогодні вже не існує, ще у дев’ятнадцятому столітті збиралися божевільні, чудотворці, святі, стигматики, реформатори, маньяки, винахідники. Там вони могли виголошувати промови та проповіді, викликати духів, мати видіння, розраховуючи на вдячну публіку. «Колеж де Франс перетворився на справжній цвинтар святого Медара, з часу як почали викладати там Кіне, Мішле та Міцкевич», – писав Тьєр. У двадцятих роках нашого століття Андре Бретон відкрив на вулиці Греней у Парижі «Бюро сюрреалістичних досліджень», до якого кожен вар’ят міг зголошуватися з розрахунком на терпляче, «наукове» зацікавлення і пораду, незмінно спрямовувану на подальшу підтримку й підсилення божевілля.
Польська література дев’ятнадцятого століття мала особливі умови для того, щоби стати гігантським цвинтаром святого Медара.
Її ситуація змінювалася разом зі зміною настрою та становища країни, однак змінювалася не обов’язково паралельно. Здається, що аж до поразки листопадового повстання її значення у громадському житті залишалося невеликим. Польське Королівство було державою компромісу. Хіба що лише «Історичні співи» Німцевича мали таку популярність, як твори великих романтиків пізнішого часу.
13
P. Valéry, Littérature. Paris, 1930.
14
Наприклад, коли Ян Щецинський (Socjologia w zarysie. Warszawa, 1959) хоче віддати належне творові Вільфредо Парсти, з яким не погоджується, то визнає його літературну вартість.
15
R. Ingarden, “О poznawaniu dzieła literackiego”. Studia z estetyki.
16
А. Новіцький доводив колись у місячнику Euhemer, що Джордано Бруно послуговувався терміном «Бог» як метафорою.