12 польських есеїв

Історія Польщі XIX і XX століття загальмувала процес диференціації польської культури: всі ділянки життя, всі напрямки мислення, кожен людський порух, все, все було підпорядковане ідеї визволення. Поразки польських повстань не можна пояснювати національним характером, лише слабкістю суспільства, яка виражалась у підляганні магії слова, гасла, наказу-відозви. Таке улягання виявляли всі уярмлені народи: італійці, угорці, серби, греки. У XX столітті подібного поневолення й обеззброєння зазнали німці. Фашизм був новочасною, тобто звироднілою версією тих самих процесів, що в XIX столітті спричинили криваві націоналістичні війни по цілій Європі. Фашизм був довершенням великої столітньої європейської громадянської війни, малий, але важливий фрагмент якої становлять польські повстання. Романтизм – це передісторія фашизму.

Чотирнадцять пунктів Вільсона були здійсненням майже всіх романтичних прагнень Європи. Це здійснення було безглуздим, як безглуздими були ті прагнення. Воно розбурхало повторну гігантську, войовничу хвилю націоналізмів, які допровадили до вибуху другої світової війни. У результаті цієї війни зазнали краху тоталітарні держави. Решту зробив технічний поступ і пробудження нових людських прагнень до щастя й добробуту. Це кінець романтичної епохи, яка не померла ані 1864, ані 1918, ані 1939 року, лише сьогодні помирає на наших очах – у політиці, суспільній психології та літературі.

З часу своєї романтичної сецесії література визначає себе стосовно природи; вона її санкціонує. Література відмовляється від своєї внутрішньої досконалості; залучається до життєвих пригод, відкидає правила й традиції, втікає з палацу форм. У цій втечі вона доходить до самозаперечення: визнає, що «життя» її переростає, що вчинок є вищим від неї, літератури, ступенем згущення екзистенції. Експерименти сюрреалістів є гротескною префігурацією наступного письменницького досвіду у тоталітарних країнах. Смирення, з яким письменник піддає свій твір вирокові вождя або його вповноважених, – це остаточна межа, за якою нема вже нічого, хіба що та остання мрія письменника, щоб – як пише Блох-Мішель – створити «літературу, яка не мусила б бути написана». Усі авангардові рухи й усі крайні літературні ідеології були доведені до граничних наслідків. Література сягнула нульового стану.