Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— 10 млн грн — в розпорядження політичного департаменту та «його місцевих установ» МВС (5 вересня),
— 10 млн грн — «для допомоги галицьким виселенцям» (26 вересня),
— 5 млн грн — «на утримання Вінницької психіатричної лікарні до 1 січня 1920 р.» (3 листопада), (тобто на 2 місяці! — Д. Я.),
— 4 млн — «на видання Св. Письма, богослужебних і інших книжок українською мовою» (23 жовтня),
— 3 млн грн — «на допомогу біженцям з Галичини» (30 серпня),
— 2 млн 552 тис. грн — на утримання делегації УНР у Вашингтоні (13 жовтня),
— 2 млн грн — «Подільській губерніальній народній управі на розробку торфу» (3 жовтня),
— 2 млн грн — керуючому МЗС «на видатки, злучені з перебуванням чужоземних представництв на Вкраїні» (16 вересня),.
— 1 млн 428 тис. грн — «на заходи по скотарству на Поділлі» (4 вересня),
— 1 млн 658 тис. 600 грн — міністру в справах Галичини «на час дефенетивного затвердження штатів»,
— 762 060 грн — «на видання періодичного органу» Міністерства ісповідань (3 листопада),
— 600 тис. грн — на утримання «персонального складу надзвичайної дипломатичної місії УНР до Румунії по купівлі військового майна» (6 вересня),
— 600 тис. грн — позика українській сільськогосподарській спілці «Централ»,
— 504 тис. грн — «на переведення в життя українізації Служби Божої»,
— 300 тис. грн — громадянам м. Ориніна за «високопатріотичний вчинок» та «на заснування кооперативу»,
— 100 тис. грн — міністру сповідань на тимчасові штати Українського Церковного Синоду,
— 69 тис. грн — «на ремонт меблів в помешканні губерніального комісара, яке зайнято головою Ради Народних Міністрів та його канцелярією» (27 жовтня),
— 12 тис. грн на рік — на пенсію якомусь К. Криницькому[699] за «попередню надзвичайно корисну для суспільства працю» (6 вересня).
Крім того:
— 10 млн німецьких марок — «на купівлю медично-санітарного майна за кордоном» (24 вересня),
— 1 млн 83 тис. франків — «на продовження ще на 4 місяці подорожі Республіканської капели за кордоном» (3 жовтня)[700].
Інші приклади зацікавленостей державних мужів. 5 вересня знайшли час вислухати доповідь про «контракт купівлі-продажу перев’язочного матеріалу, зложеного між Кругляковим і Друкманом з одного боку і надзвичайною дипломатичною місією в Румунії з другого». 8 вересня знайшли час обговорити та відхилити законопроект «Про унормування перемолу хліба на млинах і крупорушках». 18 вересня ухвалили «виключити з ужитку в шкільних і бібліотечних, не наукового значіння, установах України книжок та інших видань, які не відповідають державним інтересам УНР», а 30-го — призначили на 12—19 жовтня «Тиждень Українського Козака» [701].
Все те, що ви прочитали — не жарт.
Останні дні 1919 р.
Листопадові дні стали останніми не тільки в історії Директорії УНР.
8 листопада в ставці командувача Дієвої армії відбулася чергова Державна нарада за участю «всіх членів уряду і командирів дивізій» на чолі з Омеляновичем-Павленком. Постановили:
— 1. Видати «негайно» закон про передпарламент і «якнайшвидше» його скликати,
— 2. «Розпочати 12 листопада наступ проти більшовиків»[702] (з якими два тижні перед тим була підписана чи не союзницька угода. — Д. Я.).
УНР агонізувала карколомними темпами. Набирав ходи формальний процес передачі всієї повноти цивільної та військової влади до рук Голови Директорії.
15 листопада Петлюра підписав незаконний «закон» такого змісту:
— «1. На час відсутності з території Української Народньої Республіки членів Директорії А. Макаренка та Ф. Швеця верховне керування справами Республіки покладається на голову Директорії пана Головного отамана Симона Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони та постанови, ухвалені Радою Народніх Міністрів.
— 2. На випадок його смерти все верховне керування Державними справами Республіки та її озброєними силами покладається на залишившихся в живих членів Директорії, або одного з них, з тим, аби вони провадили зовнішню та внутрішню політику Республіки на ґрунті її самостійности до часу скликання представництва від українського народу»[703].