Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— 4. Для координації фронту і тилу утворюється в місці перебування штабу головнокомандуючого військова рада на чолі з головнокомандуючим армією в складі членів: військового міністра або його заступника, начальника штабу головнокомандуючого армією, представника від Головного отамана та одного від кабінету міністрів».
Іншими словами, пропонувалося запровадити колективний орган військової диктатури, якому і передати всю повнота влади в тому, що залишалося від УНР.
Вже на другий день — 30 січня — створена невідомо коли і на якій підставі комісія під головуванням Андрія Лівицького подала проект «Тимчасового закону про державний устрій і порядок законодавства». Процес пішов...
Директорія, уряд Мазепи і становище на фронті
Усі ці маневри націонал-соціалістичних політиканів допомагали мало. Сказати прямо — не допомагали зовсім.
Фронт розвалювався на очах. 3 вересня уряд хіба заслухав інформацію в. о. військового міністра про умови капітуляції «на польському фронті». Поразку намагалися компенсувати шляхом асигнування 400 тис. грн «військового фонду» на представництво військовому міністру, видачі 412 млн 700 тис. грн «по сміті управи по ремонту армії», оголошення «мобілізації урядовців центральних установ (крім міністрів, їх заступників, директорів департаментів та членів ради міністра», приєднання до постанов Гаазької конференції 1907 р. «Про закони та звичаї сухопутної війни» тощо.
Політика уряду Мазепи, сказати прямо, була цілком шизофренічною. Наприклад: 2 та 4 вересня міністри затвердили відозву уряду УНР до народу, в якій запевняли, що «українське командування вживає заходів стратегічного порозуміння з Денікіним та з усіма силами, які активно борються проти більшовиків», але ці «заходи не мали успіху», бо «командування частин добровольчої армії заявило, що українські війська <...> з большевиками».
Пожалілися на Денікіна і «державам світу», що їх намагалися переконати в тому, що «тільки розумне стратегічне порозуміння зо всіма силами, що активно борються з большевиками, доведе до остаточної перемоги і повної ліквідації російських комуністів»[689].
Одна з причин таких хитань з однієї крайності до іншої — безвихідь, у яку завела вітчизняних націонал-соціалістів їхня авантюрна політика. Час було безнадійно втрачено. Йшлося тільки про тривалість агонії.
Перед українською армією, рештки якої зосереджувалися в районі Любара, залишалося два варіанти дій. Перший — продовжити збройну боротьбу. Другий — капітулювати.
Вибір був такий: або перед більшовиками, або перед Добровольчою армією, або перед поляками.
22 вересня розпочався наступ Добровольчої та Червоної армій. 40 тисячам голих, босих і майже беззбройних українських вояків протистояло, з одного боку, щонайменше 40 тис. добре озброєних «добровольців», а з другого — понад 20 тис. червоноармійців[690].
Але українська армія гинула не від куль. На смерть її прирікла епідемія тифу: в строю залишалося від 4 до 10 тис. вояків, «у сотнях залишалося від 5 до 10 бійців, а полки доходили до 50—60 багнетів»[691].
Уряд Мазепи, Денікін та Пілсудський
22 вересня вирішили «негайно послати місію до Польщі» на чолі з Лівицьким та «негайно об’єднати всі українські національні сили для рішучої боротьби проти окупації військами Денікіна території України»[692].
24 вересня в черговій відозві до народу за підписами Петлюри, Петрушевича та членів уряду УНР оголосила війну Денікіну, а 8 жовтня — закликала держави Антанти «примусити генерала Денікіна залишити територію України і дати можливість уряду Української Народної Республіки установити лад та спокій на вільній українській землі»[693].
У міжчасі одні українці відчайдушно змішували карти іншим. 25 жовтня, в той самий день, коли на черговій Державній нараді Петрушевич виголосив зворушливу промову про «одну волю» двох урядів і «одне командування» обох армій.
Якщо вірити Мазепі, з 1 листопада накази Головного отамана УНР Галицькою армією не виконувалися. Начальний вождь УГА Мирон Тарнавський «цілком таємно від штабу Наддніпрянської армії вислав делегацію до денікінського командування для укладання з ним сепаратного договору»[694].