Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Після листопадової катастрофи, роз’яснював прем’єр, «всі українські політичні групи домагалися реорганізації проводу». Так звана «права опозиція» та верхівка УПСР обстоювали «негайну ліквідацію Директорії і встановлення замісць неї Ради Республіки» (есери) або «Начальника УНР (праві групи)».
Натомість лідери УСДРП, отже, і сам Мазепа, «пропонували до часу скликання передпарламенту не касувати Директорії, а лише обмежити її компетенцію на користь кабінету міністрів. В такому дусі був уложений проєкт “Тимчасового закону”, до обговорення якого члени уряду зараз же приступили»[686].
Передпарламент: хронологія
26 жовтня, в неділю, на черговій Державній нараді[687] Головний отаман вперше публічно повідомив про необхідність переходу УНР до парламентської системи управління:
«Наш уряд твердо стоїть на ґрунті останньої деклярації про заведення парляментаризму на широких демократичних підставах. Події на фронті поки що не дають перевести цей державний лозунг в життя. Щоби все ж таки хоч у невеликій частині підготовити ґрунт для нормальної парляментарної діяльності, — говорив Петлюра, — наш уряд скликав отсю першу Державну нараду... Доки не виясниться остаточно наше стратегічно-політичне становище і не дасть змоги урядові скликать парлямент чи передпарлямент, Державна нарада не раз ще матиме нагоду зустрінутися з Верховною Владою і урядом для обміркування питань, про які бажано мати авторитет ширшої громадської опінії»[688].
За два місяці, у третій декаді грудня в Хмільнику зібралися опоненти нового політичного проекту — лідери УПСР в «порозумінні з представниками Галицької армії». Обрали так звану «Раду Республіки» у складі 12 осіб на чолі з Іваном Лизанівським. Оскільки на збіговиську були присутні аж 18 осіб, «обирали самі себе».
Мета, поставлена перед Радою Республіки, формулювалася просто: «проголосити свою радянську владу на Україні, а тоді разом з іншими українськими радянцями почати будувати свою незалежну радянську Республіку». З цим і прийшли до голови уряду. Після перемовин ухвалили цілком інше:
— «в найближчому часі скликати передпарламент, перед яким Директорія і уряд мають скласти свої повноваження»,
— «Раду Республіки перетворити в комісію при уряді для виготовлення законопроекту про скликання передпарламенту»,
— «призначити І. Макуха керуючим міністерством внутрішніх справ», «Сумневича — керуючим міністерством фінансів та народного господарства».
29 грудня 1919 р. на засіданні РНМ «для негайної підготовчої роботи в справі скликання передпарламенту назначити комісію по виробленню статуту Ради Республіки і переведення виборів до неї, в склад якої входять представники від С. Р.: Данило Сухенко, С. Д.: Панас Феденко, Радикалів: Микола Балицький, С. С.: Олекса Щадилів» — до того та після того нікому не відомі діячі без юридичної освіти. А навіщо?
Проект передали для погодження лідерам УПСР. Останні заявили: домагаються скасування Директорії взагалі, але погоджуються з тим, що до скликання передпарламенту вона залишається «для репрезентації верховної влади». Есери також висунули вимогу негайно позбавити повноважень Швеця та Макаренка.
За місяць, в неділю 29 січня 1920 р., ЦК УСДРП, в свою чергу, вирішив: політичною програмою уряду повинно надалі залишатися скликання передпарламенту, «перед яким уряд і Директорія здають звіт з своєї діяльності і складають свої уповноваження», а «для унормування загального управління негайно видається окремий закон, в якому точно означується компетенція Директорії як верховної влади». У документі, який складався з 4-х пунктів, ішлося:
— «1. Після відновлення урядового центру негайно, одначе не пізніше як 1 травня 1920 р., скликається передпарламент — “Державна Народня Рада”, яка встановляє тимчасову форму державного устрою і порядок законодавства на час до скликання постійного законодатного органу.
— 2. До скликання передпарламенту Директорія здійснює свою владу виключно через раду і кабінет міністрів.
— 3. Верховне представництво військ УНР належить голові Директорії, як Головному отаманові. Для командування армією призначається Головним отаманом, на предложення голови ради міністрів і військового міністра, головнокомандуючий армією, що фактично керує військом на підставі загальних вказівок верховного головнокомандуючого, якому безпосередньо підлягає.