Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Дарма казати — ніякого суду як такого не було, а сама справа націонал-соціалістичної УНР була програна задовго до початку антигетьманського повстання. Попри те, керівники УНР (в даному випадку — Петлюра, Швець, Макаренко та керуючий справами Директорії Микола Миронович) сформулювали новому урядові його величні завдання у таких словах: «наріжним каменем в основу нашого державного будівництва» повинно бути запровадження«щиро народного парламентаризму, консолідація творчих сил українського громадянства без ріжниці національностей, стоячих на ґрунті нашої державності, переведення в життя намічених соціально-економічних реформ і прямування довести Республіку нашу до мирного співжиття зо всіма народами світу»[684].
Дарма казати — жодне з цих завдань не могло бути реалізоване ані теоретично, ані практично. Наприклад, через відсутність в народі будь-якого авторитету як провідників, так і режиму як такого.
А проте діяльність уряду Мазепи розгорталася у крайньому поспіху, в умовах перманентних евакуацій та реорганізацій. Характерна особливість — усталена практика розробки документів за принципом «сьогодні» — «на завтра»[685]. Ані їхня кількість, ані їхня якість, урешті, ніякого практичного значення не мали — уряд Мазепи, як і уряди його попередників, — це уряди потяга, який безупинно переміщався вздовж залізничної колії Київ—Фастів—Козятин—Вінниця—Жмеринка—Проскурів—Ярмолинці—Кам’янець-Подільський.
Далі їхати потягом не було куди і не було як: на території колишньої Австро-Угорської імперії, яка починалася за Дністром, стандарт залізничної колії був іншим, ніж на російській Південно-Західній залізниці.
Після відставки Мартоса «через перевтому» уряд зненацька вирішив розібратися зі станом державних фінансів, ухваливши, що «таємні видатки, які ріжні відомства провадять з військового фонду й інших джерел, підлягатимуть ревізії Державного контролю УНР» (1 вересня).
З цього випливає, що всі попередні уряди УНР мали в своєму розпорядженні таємні фонди невідомого походження, якими їхні керівники розпоряджалися на власний розсуд і без будь-якого контролю. Немає потреби вказувати, що це рішення було радикально компенсовано його неухильним та послідовним невиконанням.
Намагався уряд Мазепи і самореорганізуватися та самовдосконалитися шляхом суворого «приєднання» морського міністерства до військового (29 серпня), скасування міністерства у справах Галичини (12 вересня), перейменування міністерства культів у міністерство ісповідань (18 вересня). Не можна оминути увагою і таке, скажемо, прямо, екзотичне рішення, як «внесення кандидатури заступника міністра освіти професора Івана Боберського на посаду фахівця по фізичному вихованню з 11 вересня» (23 жовтня).
Здійснили були і спробу запровадити нову форму державного устрою, ухваливши розробити впродовж 3 діб (!!!) законопроект про скликання передпарламенту (12 вересня). Ця «справа <...> була негайно поставлена на порядок денний. Міністерству внутрішніх справ, — писав Мазепа, — уряд доручив спішно виготовити відповідний проєкт закону. В основу проєкту мала бути покладена постанова наради членів Трудового Конгресу, що відбулася 17 вересня в Кам’янці з участю представників від політичних партій, громадських та професійних організацій» тощо.
У постанові наради говорилося, що треба негайно скликати передпарламент для «сконсолідування всіх творчих сил Української Народної Республіки та управильнення планомірного будівництва держави». Нарада домагалася, щоб передпарламент «був тілом тимчасово-законодавчим і контрольним та з’єднав у собі без виїмку всі верстви нашої суспільности, які стоять на ґрунті української державности». «Президія і комісії Трудового Конгресу мали ввійти в передпарламент як рівноправні його члени. Передпарламент мав існувати до скликання Парламенту або сесії Трудового Конгресу».