Грушевський, Скоропадський, Петлюра

— вирішили скасувати всі «уповноваження», видані свого часу Макаренкові та Швецю, але — після оголошення «Тимчасового закону про форму державного устрою та про порядок законодавства»,

— передали всі права, пов’язані з розпорядженням державними коштами УНР, які містилися в німецьких банках, міністрові фінансів Мартосу[715].

За словами Мазепи, проект «Тимчасового закону» «не касував Директорії як такої, залишаючи в її складі Швеця і Макаренка, лише ставив певні обмеження щодо втручання членів Директорії в справи управління. Це останнє, — писав прем’єр, — мало велике значіння, зокрема в справах управління армією». Мазепа стверджував, що особисто направив документ із відповідним листом за власним підписом до Петлюри, але «після повернення з Зимового походу я взнав, що Петлюра “Тимчасового закону” не затвердив. Головний отаман заявив, що текст закону утворює охлократію з ради міністрів, переплутує мале з великим і, як ухвалений наспіх, обов’язує до перегляду <...> Я можу, — писав Петлюра, — в любу хвилину передати раді міністрів свої повноваження, коли вона певна, що її піддержить населення, <...> але гадаю, що в даний момент це було б шкодою для діла»[716].

Основні напрямки урядової діяльності в березні (4 з 8 розглянутих питань «державного» життя): «скорочення штатів експедиції державних паперів», «підвищення платні робітникам друкарського відділу» та «урядовцям центральних державних установ і тих місцевих, які знаходяться під владою УНР», а також видача їм «великодньої допомоги». На єдиному засіданні в квітні в центрі уваги уряду знову-таки питання видачі «великодньої допомоги», затвердження штатів санітарної управи та військового міністерства тощо[717].

Така «активність» пояснюється дуже просто — у Варшаві повним ходом ішли таємні переговори Голови Директорії та Начальника Польської держави про військово-політичний союз.

Стратегічна ініціатива тут була цілком і повністю на боці Пілсудського, якого беззастережно підтримували громадяни Польщі, західні альянти і прихильності якого відчайдушно добивалися більшовицькі дипломати... Петлюра мусив поспішати і в цьому поспіху погоджуватись на будь-які вимоги свого візаві та ухвалювати рішення, спрямовані на імплементацію цієї угоди, зокрема щодо підготовки нової воєнної кампанії проти більшовиків.

За період з 9 березня по 22 квітня рішеннями уряду, які підписував не прем’єр Мазепа, а утаємничений у перебіг переговорів заступник голови уряду Лівицький, було, зокрема, ухвалено:

— асигнувати 2 млн австрійських крон «на тримісячне утримання санітарно-медичної експедиції на Україну під керуванням Міжнародного Червоного Хреста» (9 березня),

— тимчасову постанову «про утворення та формування військової жандармерії УНР» (14 березня),

— асигнування на потреби Лівицького 30 млн грн та 3 млн польських марок (25 березня),

— доручення Лівицькому «на час відсутності І. Мазепи обов’язків голови РНМ» (31 березня),

— розпорядження Петлюри Мазепі та Огієнкові створити «Особливу державну комісію» з представників усіх політичних, але лише українських, партій, «які стоять на ґрунті української державності і які поділяють основну лінію політики, якої до сього часу трималося і тримається правительство УНР», — вона повинна була опрацювати всі необхідні законодавчі акти, що мали сформувати новий політичний устрій УНР (31 березня),

— доповнення та зміни до законів про військові суди (21 квітня)[718].