Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Того ж дня Петлюра, Мазепа та Шрамченко, «на підставі постанови Директорії УНР... від імені верховної влади УНР і її уряду» надали Макаренку та Швецю, «які відбувають за кордон», «повновласть»:
— «брати участь в Мировій конференції в Парижі і інших міжнародних конференціях з правом заступництва інтересів УНР»,
— «стверджувати фінансово-економічні договори», укладені уповноваженими уряду УНР,
— «мати вищий контроль над діяльністю всіх урядових інституцій за кордоном»,
— «заключати прелімінарні умови і політично мілітарні договори від імені УНР».
Уся повнота влади формально й остаточно зосередилася в руках Петлюри, який цілком серйозно вважав: усе, що сталося, — «результат історичного процесу і певного відношення сил серед нашого народу і вираження державної волі, якими в ці часи — починаючи від закінчення сесії Трудового Конгресу, — є активні політично-державні групи та партії українського громадянства, працюючі під гаслом УНР... Зрештою, я повинен підкреслити, — писав Симон Васильович до Швеця, — що колегіяльний принцип верховного управління не порушений, бо я працюю на підставі формально-державних пленіпотенцій (тобто «необмежених повноважень». — Д. Я.) і закону»[704].
16 листопада агонія УНР завершилася: почалася евакуація «столиці» — Кам’янця-Подільського. «Вдосвіта» до Румунії виїхав Петрушевич. «Пополудні» місто покинув Петлюра. Напередодні виїхали керівник Міністерства юстиції та закордонних справ Лівицький, міністр фінансів, міністр народного господарства Шадлун. У поспіху залишали місто урядовці та партійні активісти.
Попри те, що на чолі потяга, в якому евакуювалися члени уряду, стояв сам міністр транспорту, рухалися зі швидкістю 2,5 км на годину...
До Чорного острова — «сліпого кутка, з якого вже не було виходу» — вивезли державну скарбницю: 190 тис. золотих франків, 39 тис. золотих рублів, 30 тис. срібних рублів, близько 1,5 млн паперових рублів, 6 млн грн та 3 млн радянських рублів.
На ст. Гречани, аж за 100 км від Кам’янця, потрапили лише 19 листопада.
Діставшись до Чорного острова, скоротили уряд — до 5 осіб: Мазепи, Шрамченка, Безпалка, міністра з єврейських справ Пінхаса Красного (1881—1939 рр.) та міністра преси та пропаганди Теофана Черкаського (1892—1938 рр.). Далі «автами і кіньми» вирушили в напрямку Старокостянтинова.
Паралельним курсом на автомобілі рухався Петлюра. «Майже всі урядовці і штабові старшини», а серед них полковник Капустянський, міністр внутрішніх справ Христюк, товариш міністра освіти Григоріїв, «виїхали до Волочиська і далі в Польщу». Біля 20 листопада на Старокостянтинів через Війтівці «автами і кіньми помандрували» інші члени уряду і «коло 30 чоловік урядовців. Всі архіви, яких не можна було вивезти, спалено»[705].
Остаточну риску під “пленіпотенціями” Петлюри (я до сьогодні так і не дізнався, що це таке. — Д. Я.) підвів Коновалець, розпустивши своє військове з’єднання.
Рештки відділів УГА відкочувалися на південь — у напрямку на Тульчин—Балту.
Там на них чекали червоний полон та перейменування в Червону Українську Галицьку армію. Трагічна іронія історії була в тому, що обидві «українські армії, які досі рам’я в рам’я боролися проти червоного наїзника, тепер мовчки проходили обіч себе — одна на захід, до поляків, а друга на схід, до Денікіна. Було це 17 листопада 1919 року <...> саме в річницю повалення гетьмана Скоропадського тим самим корпусом Січових Стрільців під командою того самого полковника Коновальця, і то за те, що Гетьман так само, як тепер УСС, вибрав злуку з Денікіним як менше лихо для України»[706].
2 грудня Петлюра дав згоду на підписання Лівицьким чергової угоди з поляками, «в якій УНР давала Польщі все, включно з Галичиною і Волинню». Вимоги української сторони передбачали: визнання УНР з боку Польщі, звільнення військовополонених, звернення до Варшави про військову допомогу та надання дозволу замовляти необхідні військові матеріали і транспортувати їх через територію Речі Посполитої[707].
Того ж дня за підписами Петлюри, Мазепи та міністрів Черкаського, Безпалка, Красного, Паливоди, держсекретаря Шрамченка та в. о. міністра народного господарства Солодара випустили відозву «з приводу подальшої діяльності уряду та армії». Зміст: внаслідок відсутності «реальної підтримки державами світу» «українського народу на шляху до самостійного життя», «російські комуністи», «російські контрреволюціонери» та «імперіалістичні держави Європи» перешкодили урядові УНР «заводити лад і порядок на території України».