Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Другие документальные фильмы » Сміх. Біологія, психіка, культура
Сміх. Біологія, психіка, культура - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сміх. Біологія, психіка, культура

Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:

Сміх як характерний акт вітальності не перестають вихваляти за його цілющі властивості, однак залишаються дуже сильними і забобони, пов’язані з ним. Чому ж ми сміємося? Що таке сміх? Ця розвідка намагається проаналізувати всі грані смішного, щоб зрозуміти його рушійні сили та механізми, звертаючись до знань психоаналізу, фізіології, етології, літератури, філософії, антропології…
Розрахована на широке коло читачів.
1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 51
Перейти на страницу:

• Свято меду і Нового року, які відзначають аче (наприкінці червня): «Це свято — щорічний момент відновлення племінної єдності, а також нагода для братання, обміну жінками між чоловіками різних груп, любовних пригод для вже одружених чоловіків і жінок, гри та “пароксизму” сміху». Свято складається з кількох ключових моментів:

— Воно розпочинається з демонстрації насильства. Після удаваного оголошення війни йде ритуал примирення (церемоніальна гра «ківай»: лоскотання). «Двоє проти двох — воїни пробігають пальцями під пахвами, по ребрах партнера. Треба опиратись якомога довше, витримувати ці тортури… У “ківай” треба уміти стримуватися перед доторками, щоб знайти дружбу між чоловіками або зміцнити її. Коли відбувається “ківай”, жінки співають ритуальні вітання, чоловіки оспівують свої подвиги на полюваннях, крики, співи, сміх, музика, смачні страви, всі друзі тут, жінки прекрасні… Багато сміху, всі задоволені. Завтра поборемося за проае». Боротьба за «проае» — кульмінаційний момент свята. Це щось на кшталт великої квасолі, схожої на європейські боби. У грі «проае мата» чоловік або жінка ховає квасолину під пахву або в затиснений кулак. Треба примусити власника відпустити квасолю: його лоскочуть, і коли він нарешті поступається, переможець тріумфально розмахує жаданою проае. Практично всі дорослі приходять полоскотати володаря квасолини. Отож увесь час, поки плем’я зібралося докупи, воно грає у виборювання квасолини. До того ж це добра нагода для любовних побачень! Свято меду — це свято тіла й щорічний час задоволення, «дозволене» порушення табу на доторки. Агресія обертається на дружбу. Дружба твориться за допомогою «дозволеної» агресії лоскотом (явно амбівалентна практика).

• На завершення цього викладу фактів сміхотворення, виявлених нами у «Хроніках індіанців гуаякі», ми сформулюємо кілька синтетичних висновків: смішне є повсякденним, добровільним чи мимовільним, часто трапляючись за ігрових обставин, у зв’язках між індивідами різних онтологічних категорій (чоловіки/жінки, діти/дорослі, хлопчики/дівчатка — молоді жінки). Сексуальність утверджується як центральна тема, з якою пов’язується соціальна девіантність, стаючи предметом насмішок.

• Так, соціальна девіантність як предмет смішного вказує на дотримання групою встановлених соціальних норм і поведінкових схем, а також є одним з дієвих способів соціального контролю.

• На відміну від намбіквара, у гуаякі ми виявляємо нову соціокультурну просторово-часову структуру, що «спеціалізується» на вільному творенні та поширенні смішного та сміху: свято, пароксизм суспільства, один із законів якого полягає в трансгресії забороненого. Заборонене у гуаякі, доторки або «поза-еротичний» тілесний контакт, також трансгресується своєрідним чином — у формі церемоніальної гри за допомогою лоскоту і «проае мата». Через агресію вони сигналізують про дружбу і/або її посилення…

В. Хопі[54].

а) Короткий виклад, що може зорієнтувати в розумінні смішного. — Хопі — західна гілка індіанців пуебло (Північна Америка), що нині мешкають у десятках резервацій на території Північно-Східної Аризони. Вони розподілені на клани. Родинні зв’язки у них проходять по материнській лінії, а проживання — матрилокальне. Пантеон богів у хопі доволі розгалужений. На самому верху розташоване Сонце. Дощові хмари ототожнюються з предками. Зокрема, виділимо катчинів: вони самі по собі є особливими божествами, які втілюють надприродних супутників перших предків (або ж самі є цими предками) і які протягом шести–дев’яти місяців на рік перебувають у селищі під виглядом танцівників у масках, даючи мало не щодня вистави дорослим і дітям. Вони приходять до селища у грудні й ідуть у липні, після «німана» (свята з нагоди їхнього від’їзду).

б) Сміхові факти і сміх. — Можна сказати, що в насиченій автобіографії Дона Талаєсви трапляється чимало смішних історій і ситуацій і вони доволі різноманітні. Ми виокремимо найпоказовіші для потреб нашого аналізу.

— Так, у дитячому віці спостерігаємо три категорії стосунків, у яких поширюються смішне і сміх: ідеться про ігрові взаємодії між дорослими та дітьми, між дітьми та між дітьми і тваринами. Цей тип взаємодій «матеріалізується» у жартах, фарсах і витівках будь-якого штибу. Розглянемо коротко три категорії сміхових взаємодій.

• Зазначимо, що дорослі часто лоскочуть геніталії дітям чоловічої статі, щоб розсмішити і відволікти їх від плачу.

вернуться

54

Don Talayesva, Soleil Hopi, Paris, Plon, coll. «Terre humaine», 1959.

1 ... 30 31 32 33 34 35 36 37 38 ... 51
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)