Сміх. Біологія, психіка, культура

• На завершення цього викладу фактів сміхотворення, виявлених нами у «Хроніках індіанців гуаякі», ми сформулюємо кілька синтетичних висновків: смішне є повсякденним, добровільним чи мимовільним, часто трапляючись за ігрових обставин, у зв’язках між індивідами різних онтологічних категорій (чоловіки/жінки, діти/дорослі, хлопчики/дівчатка — молоді жінки). Сексуальність утверджується як центральна тема, з якою пов’язується соціальна девіантність, стаючи предметом насмішок.

• Так, соціальна девіантність як предмет смішного вказує на дотримання групою встановлених соціальних норм і поведінкових схем, а також є одним з дієвих способів соціального контролю.

• На відміну від намбіквара, у гуаякі ми виявляємо нову соціокультурну просторово-часову структуру, що «спеціалізується» на вільному творенні та поширенні смішного та сміху: свято, пароксизм суспільства, один із законів якого полягає в трансгресії забороненого. Заборонене у гуаякі, доторки або «поза-еротичний» тілесний контакт, також трансгресується своєрідним чином — у формі церемоніальної гри за допомогою лоскоту і «проае мата». Через агресію вони сигналізують про дружбу і/або її посилення…

В. Хопі[54].

а) Короткий виклад, що може зорієнтувати в розумінні смішного. — Хопі — західна гілка індіанців пуебло (Північна Америка), що нині мешкають у десятках резервацій на території Північно-Східної Аризони. Вони розподілені на клани. Родинні зв’язки у них проходять по материнській лінії, а проживання — матрилокальне. Пантеон богів у хопі доволі розгалужений. На самому верху розташоване Сонце. Дощові хмари ототожнюються з предками. Зокрема, виділимо катчинів: вони самі по собі є особливими божествами, які втілюють надприродних супутників перших предків (або ж самі є цими предками) і які протягом шести–дев’яти місяців на рік перебувають у селищі під виглядом танцівників у масках, даючи мало не щодня вистави дорослим і дітям. Вони приходять до селища у грудні й ідуть у липні, після «німана» (свята з нагоди їхнього від’їзду).

б) Сміхові факти і сміх. — Можна сказати, що в насиченій автобіографії Дона Талаєсви трапляється чимало смішних історій і ситуацій і вони доволі різноманітні. Ми виокремимо найпоказовіші для потреб нашого аналізу.

— Так, у дитячому віці спостерігаємо три категорії стосунків, у яких поширюються смішне і сміх: ідеться про ігрові взаємодії між дорослими та дітьми, між дітьми та між дітьми і тваринами. Цей тип взаємодій «матеріалізується» у жартах, фарсах і витівках будь-якого штибу. Розглянемо коротко три категорії сміхових взаємодій.

• Зазначимо, що дорослі часто лоскочуть геніталії дітям чоловічої статі, щоб розсмішити і відволікти їх від плачу.