Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
«Ще якось я побачив, як Локвам і ватага дітей танцювала навколо Лоліма (літній ритуальний жрець), сміючись і кидаючи у нього каміння, а той раз-по-раз скручувався калачиком, щоб захиститися».
Що думати про такий сміх у цьому трагічному і глибоко розладнаному соціальному та культурному контексті? Він міг би вказувати на бажання суб’єкта пристосуватися до суворих і болісних екзистенціальних умов, які порівнюються з поразкою і недоліками, поміченими в іншого, зокрема у малих дітей і пристарілих. Тоді це «тріумф опанування» болісної ситуації та безпеки, яку надає настійлива нарцисична цілісність, хоча вона й перебуває в постійній небезпеці. Але сміх може також означати захист від страху смерті й утрати об’єкта, форму заперечення постійної життєвої небезпеки й перестрахування проти неї. Перед людським занепадом, реальністю, що означає смерть чи її постійну загрозу, на яку наражаються ік, особливо діти, сміх тріумфально утверджує життя й прагне заперечити смерть. Насмішка над деградацією старих може бути формою захисту проти відповідних тривожних афектів. Отож сміх і насмішка утворюють психосоціальний інструмент для психічного виживання ік. І всупереч усім очікуванням у 1987 р. після двадцяти років страждань ік вижили. Попри жахливий голод, свідком якого став К. Тернбул у 1965 р., попри епідемію холери в 1973–1975 рр. і наступних років за межею бідності, ця народність спромоглася зберегти від 1 до 2 тис. осіб. Життя ік виявилося сильнішим. Чи вплинули сміх і насмішка на психічну стійкість цієї етнічної групи під загрозою вимирання?
1. Вступ. — Етнографічні дані, зокрема й ті, що були описані вище, викликали чимало рефлексій і запитань, які набули статусу справжніх «етнографічних документів», що посприяло формуванню корпусу знань про нову ділянку антропологічних досліджень, а саме — смішного та сміху. Ця дослідницька робота, складаючись із методологічної та концептуальної частин, була доповнена вивченням і засвоєнням інших антропологічних, а також соціологічних, психосоціологічних, історичних, літературних розвідок, які структурують і збагачують наше інтелектуальне розуміння. Так, наша робоча гіпотеза становить собою лише соціокультурний підхід до смішного та сміху, закладаючи теоретичні основи для польових досліджень.
• Наш підхід, вписуючи сміх до соціального життя групи, розглядає його як культурний, а отже, історичний феномен. Сміх можна спостерігати за всіх часів і в усіх регіонах. Люди не сміються так само і над тими самими речами залежно від суспільства та епохи. Вони витворюють власний сміх і своє сміховинне. Однак, незважаючи на культурні відмінності, вивчення етнографічних даних також дозволяє ідентифікувати інваріанти сміху і смішного незалежно від їхнього специфічного культурного контексту.
2. Комунікація «смішне–сміх». — Сміх, який є вочевидь високо кодованою технікою тіла, може також сприйматися з огляду його культурного розуміння як один із термінів особливої форми соціальної комунікації, так званої сміхової комунікації, що утворює систему. Для її презентації та опису ми надихалися моделлю комунікації, розробленої Шенноном і Вівером[57]. Перебуваючи у третій сфері, про яку говорив Д.В. Віннікотт, вона містить два крайні полюси — психічний/обробний і феноменологічній/репрезентативний. Тоді можна було б уявити собі «гумор» як позначник психічного полюса, а «комічне» — як його виражальний, репрезентативний компонент.
• Комунікація відбувається між одним чи кількома передавачами (тим або тими, хто смішить), витворюючи й передаючи смішне повідомлення до одного чи кількох отримувачів (індивідів чи груп), які відповідають на нього сміхом (кодована лице-вокальна комунікація), який сам діє як сміхотворний стимул усередині певної групи і здійснює позитивний або негативний фідбек (відгук) на передавача. Зазначимо, що передавач і отримувач можуть бути однією і тією самою особою.
Сміхове повідомлення передається через різноманітні канали, застосовуючи різні сенсорні модальності (зір, слух, а також дотик, ба навіть зрідка нюх і смак). Нижче подамо категорії «сенсорних провідників» сміхового повідомлення.
3. Категорії сенсорних провідників сміхового повідомлення. — Ми розрізняємо вербальні, невербальні та змішані (вербальні й невербальні) категорії.
А. Вербальні категорії можуть бути візуальними, тобто графічними, чи акустичними, тобто усними. Вони згуртовані в так званій словесній комічності. Сюди входять каламбури, анаграми, шаради, паліндроми, контрпетрі (акрофонічні перестановки), дотепи. Останні, спираючись радше на ідеї, використовують слова як виражальні провідники — в цьому разі говоримо не про словесну комічність, а саме про дотепність.
57
C. E. Shannon, W. Waever, Théorie mathématique de la communication, Paris, Classiques des Sciences humaines, 1975.