Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
Б. Невербальні категорії бувають візуальними, акустичними або тактильно-руховими.
a) візуальні включають пантоміму, імітацію за допомогою міможестикуляції, карикатуру, гумористичний малюнок за допомогою графічних форм, а також сміхотворний живопис або скульптуру (наприклад, комічні об’єкти);
б) акустичні дозволяють створювати музичні жарти (наприклад, деякі твори Моцарта чи Саті); згадаймо «органічні» звуки, що вигулькують раптово й недоречно, як-от бурчання в животі, гикавка, пукання, відрижка. А також голоси в неузгодженій тональності чи інтенсивності щодо змісту слів, а також виступи черевомовців.
c) тактильно-рухові: лоскотання, ігри з доторками, жвавими рухами.
В. Змішані категорії поєднують вербаліку та невербаліку й можуть бути задіяні, зокрема, в комічних ситуаціях і характерах.
4. Просторово-часова структура. — Сміхова комунікація завжди належить до певної соціокультурної просторово-часової структури, яка може бути спеціалізована, тобто інституціоналізована, стаючи «спеціальним місцем» сміху, або ж неінституціоналізована.
А. «Спеціальні місця» сміху. — Така інституціоналізація дозволяє безперешкодне поширення смішного і сміху, які стають дозволеними, санкціонованими, навіть приписаними. До них належать:
а) Свята. — Це форми «ігрового пароксизму» соціального життя. У минулому відбувалися щорічні свята «первісних» сільськогосподарських суспільств, які відзначали, зокрема, завершення зими й повернення весни з великими ігровими обрядами (обрядові вбрання, танці, співи на честь родючості, ігри, фарси, що закінчувалися оргіями).
Також організовували свята, що були інституціоналізовані з боку влади, тим самим зміцнюючи норму і закон завдяки «діям навпаки» — ритуалам перевертання або драматизованого бунту. Суспільства за Античності демонструють доволі давнє застосування цих механізмів.
— На щорічному святі вавилонських таїнств на трон саджали переодягненого кумедного царя, що символізував перевертання ієрархічних позицій. Це був раб, якого потім вішали або розпинали, але до того він грав роль суверена, віддаючи накази, користуючись наложницями з царського палацу, занурювався в оргії та розпусту.
«Ця розгнуздана влада, — стверджує Ж. Баландьє[58], — насправді цілковито сфальшована; вона театрально розігрується в образі призвідника безладу, вимагаючи необхідність відновити панування закону, і саме останньому віддається жертва фальшивого короля».
— Давньогрецькі кронії (щорічні свята).
— Давньоримські сатурналії та вакханалії (відзначалися на честь Вакха і зводилися здебільшого до вправляння у масних балачках і пиятики).
— За Середньовіччя відзначимо красномовне свято дурнів, що відбувалося між Різдвом і святом Трьох Волхвів, що проводилося в соборах і було нагодою вибрати єпископа, папу або короля дурнів. Це було повне перевертання звичного способу життя. Отож собор віддавався ігровій агресії народного свята. Крім того, згадаємо карнавал — добре ритуалізований спосіб народного самовираження і вивільнення, — а також ярмаркові гуляння та інші святкування різного штибу.
б) Ігри. — Вони утворюють другу велику інституціоналізовану структуру. Чи то вони пов’язані з головокружінням (тобогган, гойдалки), кружлянням (каруселі, перегони), вигадкою (удавання-перевдягання), суперництвом-боротьбою (спорт), азартні або сексуальні, вони можуть також вписуватись у святковий контекст (наприклад, конкурси лоскоту під час Свята меду в індіанців гуаякі). Сміх, вибухаючи й розносячись під час ігор, може виражати радість від досягнення особистих рухових результатів, перемоги у змаганні (індивідуальному чи колективному), а отже, вищості над суперником, але також утіху від обміну певними приємними насмішками під час ігрових взаємодій.
в) Ритуали утворюють третю структуру. — Деякі ритуали можуть бути предметом пародій (див. священні клоуни в індіанців пуебло, а також хопі, зуні).
• В інших випадках ритуали переходу (обряди, що супроводжують, зокрема, перехід від одного «екзистенційного стану до іншого», як-от народження, статева зрілість, одруження, смерть) дають привід для святкового часу, позначеного сукупністю характеристик, зазначених вище, серед яких — ігри, фарси, жарти, тобто смішне та сміх (наприклад, під час трапези). Дон Талаєсва в «Сонці хопі» наводить яскраві приклади: ритуали «вовочім», тобто ініціація юнаків, або шлюб (див. вище).
58
G. Balandier, Le pouvoir sur scène, Paris, Balland, 1980.