Сміх. Біологія, психіка, культура
- Автор: Смаджа Ерік
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-80-9
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Сміх. Біологія, психіка, культура». Краткое содержание книги:
Розрахована на широке коло читачів.
Отож деяка уважна та шаноблива поведінка батьків, які стримані щодо своєї дитини, може пояснюватися якраз тим, що вони вбачають у малюкові реінкарнацію свого предка.
— Починаючи від 3–4 років діти виходять із зони батьківської опіки, щоб долучитися до спільноти дітей (вікова група), де панують соціальні взаємодії двох різновидів: грайливо-сміхова і виховна.
Справді, діти грають разом, влаштовують дружні баталії, але й жартують, замислюють фарси поміж собою. На рівні виховання їхня вікова група дозволяє дітям опанувати правила етикету й добрих манер, що супроводжуються вивченням соціальної поведінки, яку схвалюють дорослі. Тому це надзвичайно важливе місце для соціалізації дитини, як і для здійснення соціального контролю, зокрема через насмішку та висміювання. Ця стаття, що становить великий інтерес, зокрема, має ту перевагу, що дає змогу виявити певні соціальні та сімейні взаємодії, одною зі сторін яких є дитина, що уможливлюють, приписують або забороняють творення і поширення смішного і сміху в суспільствах Західної Африки. Також стаття дає концептуальні інструменти, що дозволяють конкретизувати деякі функції і значення, притаманні цим практикам.
Б. Сміх і сміхові факти в народу ік. — Ік, які називають себе «кварікік», тобто мешканці гір, утворюють кочівний етнос мисливців-збиральників, організований у групи та розселений незадовго до Другої світової війни в гірській частині на північному сході Уганди. Основною територією для полювання їм слугувала долина Кідепо, у підніжжя хребта Моронголе (священна гора для ік).
Однак рішення угандського уряду створити природний заповідник Кідепо, тобто частково на економічній території ік, прирекло їх на вигнання, змусивши переселитись і займатися «сільським господарством» у засушливому, бідному регіоні, щоб «надолужити нестачу ресурсів».
Під час свого перебування серед ік у 1965–1967 рр.
Колін Тернбул[56] мав змогу спостерігати масштаби соціально-економічної катастрофи цього травмованого народу, що спричинила глибокий занепад родинних і суспільних зв’язків. Це супроводжувалося настроями недовіри, індивідуалізму, агресії до чужинців, а також крайнім зубожінням, навіть утратою будь-якого релігійного та ритуального життя. Фізична деградація особливо зачепила дітей і старих. До того ж на долю ік випало трагічне потрясіння, викликане голодом.
Відтоді їхнє соціальне життя організовувалося насамперед навколо затятого пошуку харчів і вироблення нової системи цінностей, в якій пріоритет віддавався добуванню їжі та пристосуванню до нестабільних умов виживання. У цьому надзвичайно болісному життєвому та соціальному контексті автор, на його великий подив, помітив багато сміху і сміхових ситуацій. Серед смішних тем — голод, доброта, щедрість (це нетипові чесноти), деградація та страждання інших, ба навіть деградація та страждання себе самого за певних обставин, поведінка іноземців (сусідніх племен додосо і туркана, скотарів, з якими вони мають угоди про співпрацю, обмінюються продуктами та послугами). Така сміхова комунікація може виникати між молодими, дорослими, чоловіками, жінками, літніми людьми, скеровуватися на слабких (дітей, старих), жінок, чужинців, людей, що не підпадають під усталені норми.
Тернбул подає деякі сміхові факти, які можуть виглядати для нас доволі дивними, але вони мають у повсякденному житті ік певні функції та значення.
• Про голод і фізичне виснаження:
«Я вже було хотів піти, аж раптом сталося щось дивне. Старший із двох чоловіків, якому я потиснув руку, причепився до моєї руки, і коли я хотів прибрати її, я його буквально підняв над землею. Він не міг важити більш як тридцять кілограмів. Нарешті він відпустив мою руку й упав додолу, голосно розреготавшись. Я допоміг йому сісти, і він сказав мені, немовби вибачаючись: “Я не їв три дні”. На це його товариш і він знову почали голосно сміятися. Я сказав собі, що маю ще багато чого дізнатися про гумор в ік».
• Сміх матері над своєю дитиною, яка забилася:
«До того як дитина почала ходити, вона носила її на спині, прив’язуючи шкіряним ременем. Коли вона десь зупинялася, біля копанки з водою чи в полі, то відв’язувала ремінь і буквально скидала дитину на землю, сміючись, якщо та боляче забивалася, і я це помічав не один раз у Білі або Мацуї».
• Сміх дітей над старими:
56
C. Turnbull, Les Iks, Paris, Plon, coll. «Terre humaine», 1987.