Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
169] «Навіть сонячний бог, який править усім, яснозорий,
170] Силу кохання пізнав. Пригадаймо ж любов того бога!
171] Кажуть, він перший помітив якось, як розкішна Венера
172] Й Марс обнялись тайкома; він же перший усе помічає.
173] Прикро зробилось йому, і про зраду подружнього ложа
174] Сина Юнони він тут же звістив, ще й на місце спровадив. [70]
175] Той остовпів, і з правиці ковальської виріб майстерний
176] Випав. Негайно тонкі ланцюжки та гачки він і сіті
177] З міді ковкої, такі, що й побачити їх неможливо,
178] Виточив. З витвором тим не могла б ні найтонша тканина,
179] Ні павутина легка, що під сволоком висне, зрівнятись.
180] Робить ще й так, щоб одним тільки дотиком міг він цю сітку
181] В рух привести, й хитромудро її накладає на ложе.
182] От і лягли собі нишком на нього дружина з коханцем,
183] Та ненадовго: бо лиш обнялися — небачена досі
184] Цупко їх сіть повила — не могли й ворухнутись обоє.
185] Двері слонової кості в ту хвилю Вулкан розчиняє,
186] Просить богів увійти, а ті двоє — у путах лежали…
187] Сором, та й годі! — Хоч дехто з богів тоді сам був не проти
188] Сорому звідать того. Насміялись безсмертні, й ще довго
189] Тільки про ту новину гомоніли в широкому небі.
190] Та Кітерея в боргу не—лишилась: того, хто таємну
191] Викрити пристрасть посмів,— сама покарала такою ж
192] Пристрастю. Що це тобі, хто родився від Гіперіона,
193] Врода сьогодні дає і рум'янець, і зір променистий?
194] Жаром ти землю довкіл обдаєш, але сам повсякденно
195] Сохнеш од жару того. Хоч усе тобі слід озирати,—
196] На Левкотою глядиш. Увесь світ занедбавши, з тієї
197] Діви не зводиш очей. То завчасно на східному небі
198] Зринеш, то в темряву західних вод поринаєш запізно,—
199] Днину зимову, бува, задивившись на неї, продовжиш.
200] Часом не видно тебе: від жаги твої очі беруться
201] Млою, і смертних тоді потемнілим жахаєш обличчям.
202] Та не тому ти стьмянів, що ближчого місяця обрис
203] Став на твоєму шляху: од любові погас твій рум'янець.
204] Вабить тебе лиш одна; позабув же ти Роду, Клімену,
205] Кинув з усіх найвродливішу — Матір Еейської Кірки.
206] Потім — ще й ту, що бажала твого, хоч зневажена, ложа,—
207] Клітію; саме тоді вона в серці своєму відчула
208] Рану важку. Забуттям не одну вповила Левкотоя,
209] Гожа дочка Евріноми—красуні, чия батьківщина —
210] Сповнений пахощів край. Лиш дозріла дочка — й свою неньку
211] Вродою так перейшла, як колись її ненька — всіх інших.
212] В ахеменійських містах її батько владу мав, Орхам.
213] Сьомим він був у високому роді, що вийшов від Бела.
Перейти на страницу: