Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Позичити гроші в Педро Коралеса?.. Е ні, старий, я не люблю позичати. Позичати? Це означає, що колись треба буде їх віддавати.
— Так що ж вам більше до вподоби? — засміявся Дроп.
— Брати, — відрізав Міньяс.
Проте він, здавалося, зразу ж пошкодував про таку відповідь. Перестав тарабанити по шибці, повернувся до професора Дропа, що застиг, спершись об камін, спантеличено дивлячись на співрозмовника.
— Годі про це! — вигукнув він. — Давайте поговоримо про щось веселіше!
І знову обернувся до вікна.
— Ось хто вирятує нас із халепи, — сказав він, помовчавши. — Я маю на увазі Педро Коралеса. Певно, він уже розмовляє з мадемуазель Данієль.
За мить вона впустить його сюди.
Почувши це, Поль Дроп позадкував.
— Мабуть, таки впустить, але я не хочу з ним бачитися. Міньясе, прийміте його, будь ласка, що ж до мене…
Але Міньяс уже взяв свій циліндр, рукавички і стек.
— Ви кажете дурниці. На якій підставі я прийматиму цього добродія? Зважте самі, Дропе. Його візит, мені здається, не буде тривалий і як тільки він піде, я зайду до вас.
Міньяс говорив тоном, що не допускав заперечень. Ця людина володіла мистецтвом висловлюватися дуже ввічливо й люб'язно, а проте в його мові звучала тверда рішучість.
Дроп зрозумів, що треба підкоритися.
— Гаразд, я прийму його.
Не встиг Міньяс вийти в сусідню кімнату, звідки він міг чути розмову між Педро Коралесом і професором, як до кабінету зайшла мадемуазель Данієль і сповістила, що в приймальні чекає відвідувач.
— Хай заходить, — сказав Дроп, пополотнівши.
За хвилю Педро Коралес тиснув руку директорові клініки.
— Я вас не дуже потурбував? — запитав перуанець. — Ви сьогодні оперуєте?
— Дроп показав йому на стілець.
— Ні. Не потурбували.
Водночас він удивлявся в обличчя відвідувача, і його око професійно побачило: за всіма ознаками, цей чоловік вживає наркотики.
Педро Коралес змінився. Колір його обличчя став свинцево-сірим, очі пожовкли, ніс загострився, щоки запали, руки тремтіли.
«От вони, симптоми збагачення, — сказав сам собі хірург, — цей тип, що раптом став власником величезних статків, мабуть, піддався своїм ницим нахилам і пустився берега. Б'юсь об заклад, що він пиячить і щовечора обмиває свій спадок шампанським».
Поль Дроп урвав свої філософські роздуми, бо звик розв'язувати наукові проблеми на практиці.
— Щасливий вас бачити і буду дуже радий дізнатися, чим зобов'язаний вашому візиту?
Перуанець уклонився.
— Насамперед, я хочу ще раз подякувати вам за турботу про мою тітоньку. І ще… і ще, я хотів би…
Педро Коралес помовчав, збившися з плигу. Тоді, затинаючись, повів далі:
— Хоч ви й хірург, але мені здається, що й інші сфери медицини вам знайомі… Ваш точний діагноз…
Слухаючи цю плутану мову, Поль Дроп відчув, що перуанець хоче розкрити якусь свою таємницю.
— Я не терапевт, — сказав він, — хоча хірургія й терапія рідні сестри, і я зовсім не заперечую величезні можливості останньої. А про що саме ви хотіли переговорити зі мною?
Педро Коралес підвівся. Устав він з великим зусиллям, його суглоби наче одерев'яніли, від ледве тримався на ногах, зовсім охлялий, проте його очі яскраво блищали.
— О Боже! — вигукнув перуанець. — Допоможіть мені, лікарю, бо щось я нездужаю.
— Справді, вигляд у вас не дуже здоровий.
— Еге ж, — підтвердив перуанець, цокотячи зубами, наче в лихоманці. — Знаєте, в мене страшенна невралгія; мабуть, підхопив десь на протязі. Часом вона мене так мучить… Ну, ви ж самі бачите…
Поль Дроп слухав його співчутливо і водночас намагався поставити діагноз.
— І зараз ви дуже страждаєте?.
— Страшенно… До речі, ви ж самі тільки-но сказали, що вигляд у мене і хворий.
— Ви хочете, щоб я вам порадив якесь лікування? Призначив вам процедури?
Педро Коралес перебив його:
— Ні, ні, лікування не треба. Я знаю, що вилікувати мою невралгію не можна ніяким чином, але знаю, що можна її полегшити, приміром… — Він ляснув себе по лобі. — Приміром, я так собі думаю… приміром, лікарю, морфій дуже допомагає… ви ж маєте морфій! Чи не могли б ви мені зробити маленьку ін'єкцію, дати мені ампулу цього чудодійного наркотику? Звичайно, я заплачу…
Коли Поль Дроп почув ці слова, він підійшов до перуанця, схопив його за руку й підвів до вікна.
— Досить жартів, — відрізав хірург, — поговорімо відверто. Пане Коралес, уже чверть години я спостерігаю за вами і дійшов твердого висновку: ви не хворий, еге ж? Ваша невралгія — всього-на-всього привід. Ви наркоман і хочете, щоб я допоміг вам дістати морфій! Так чи ні, відповідайте!