Історія однієї істерії

— Ну, й де тут цей ресторан?! — здивовано озираючись, запитала я в простору, який відразу відгукнувся тихими акордами сумної мелодії. Я вмовкла, бо ввіткнулась поглядом у вивіску. Шпильки мої миттєво сантиметрів на два потоншали, й чоботи зробилися ще менш зручними, ніж досі.

«Водний ресторан на воді Буль&С» — вибагливим шрифтом повідомляв ганчір’яний банер, натягнутий між двох ліхтарних стовпів, які нагадували старомодні вішаки. За аркою, котра утворилася таким чином, починалася відома донині завдяки своїй граничній занедбаності штучна водойма, в центрі якої страшенно давно вже не працював водограй. Міські перекази доносили, що коли радянська влада ще лагодила в місті водограї та спричиняла неприємності дисидентам, один жахливо талановитий і відомий дисидентський поет побився об заклад, що голяка скупається в цьому водограї. Обурені порушенням усіх норм суспільної моралі працівники міліції безпорадно бігали навколо водограю, не маючи змоги виловити нахабу, що хлюпався собі в центрі водойми. Поет дочекався, поки обоє міліціонерів опиняться по один бік водограю, швидко підплив до протилежного бортика, вискочив із води та кинувся до найближчого прохідного під’їзду, бо на тамтешньому горищі на героя чекали друзі, одяг і виграна пляшка горілки.

— Водний ресторан? — Георгій теж здивувався. — Коли кажуть «Рибний ресторан» — мають на увазі, що в закладі їдять лише рибу. Чи не хочеш ти сказати, що випити кави нам тут не вдасться?

Ми пройшли під аркою. Музика ледь поголоснішала. Я протерла очі. Міраж не випарувався. На легких хвилях по-буржуйски блакитної водойми, підсвічені ультрафіолетом, погойдувалися різнобарвні столики. Натягнутий над усім водним майданчиком тент із прозорої плівки захищав від можливого дощу, але не затуляв нічного неба. Офіціант на водному мотоциклі, шанобливо підтримуючи на піднятій руці блискучу тацю й білосніжний рушник, повільно під’їжджав до стійки бару, на яку перетворився дальній бортик водойми. У центрі басейну, виграючи відблисками світла, хлюпотів невеличкий водограй. За найближчим до центру столиком, погойдуючись від легкого вітерцю, сидів Шумилов і привітно махав нам рукою.

— Ти іншого місця для зустрічі знайти не могла? — Георгій підозріливо озирався. Він і в звичайних ресторанах почувався незатишно, а тут таке!

Я пожалкувала, що не взяла з собою Сестрицю. От би Настусі сподобалось! Якби не вузька спідниця та високі підбори, які не дозволяють вільно пересуватися, я теж була б у захваті. А як здорово тут буде влітку, коли спека цілком увійде в свої права, повідомляючи про відкриття сезону полювання на життєві сили населення!