Історія однієї істерії

Я згадала, що так звуть Першу Героїню та сповістила про це Георгія.

— Так-так, — підтвердив Шумилов, — Ксенія з Ларисою дружили.

Скоряючись багатозначному кивкові Георгія, я дістала записника. Одного разу я вже здобула перемогу над видавцем і домоглася дозволу вести цю справу. Тепер мені, очевидно, належало зробити те саме за Георгія. На жаль, Жорик ліз на рожна, не лишаючи мені жодного шансу для врегулювання конфлікту.

— Не треба бути детективом, щоб провести аналогії. За один тиждень дві подруги раптово зникають із міста. Одна пише листа батькові з проханням не хвилюватися, — звертаючись виключно до мене, диктував Георгій. — Гадаю, обидві дівчини поїхали добровільно. Можливо, Лариса теж написала батькам такого листа. Тільки ті краще виконують прохання доньки та дійсно вдають, що хвилюються.

— Виключено, — втрутився Шумилов, який на мить забув про свої образи, — я розмовляв із батьками Лариси. Вони по-справжньому вбиті горем.

— І потім, крім двох подруг, зникла ще й Алла, з якою дівчатка були у вкрай прохолодних стосунках, — докинула я.

— Хіба? — здивувався Шумилов. — Мені здавалося, Ксенія добре ставиться до Алли. Та навіть була в нас у гостях разів зо два. Якщо я нічого не плутаю, звичайно.

— Давно? Тобто, чи давно Алла була у вас в гостях? — я робила позначки в записнику, задоволена тим, що ми нарешті взялися до справи.

— Чи давно й чи ви нічого не плутаєте, нас не надто цікавить, — знову спробував усе зіпсувати Георгій.

— Зараз спробую пригадати… Десь із місяць тому…

Виходило, що Ксенія потай від Лариси підтримувала дружбу з Аллою. Ох, не подобається мені роль дочки видавця у всіх цих подіях…

— Даруйте, — Шумилов ніби отямився, — мені не хотілося б віддалятися від початкової теми. Ми ще не визначилися з тактикою взаємодії.

Проте, зважаючи на тон видавця, він уже був налаштований не так категорично, як спочатку.

— Поясніть, чому ви не сказали мені відразу, що Катерина Кроль ваша… кгм… співробітниця? — суворо звернувся Шумилов до Георгія, відкриваючи йому такі бажані для мене шляхи до перемир’я. — Я вам довірився. Відкрив свої підозри…

Я несподівано для самої себе втрутилась у розмову, знову збиваючи видавця з думки:

— А чого це я викликала у вас стільки підозр?

Шумилов тяжко зітхнув, потім, видно, вирішив, що я все одно не відчеплюся, та усвідомив необхідність відповіді.

— З природного почуття обережності. Ви не схожі на детектива. Відмовилися назвати агенцію, в якій працюєте. Ви говорили дурниці. І взагалі, поводилися досить дивно.

— Тільки тому? — посміхнувся Георгій, вочевидь не вірячи. — Коли щоразу, зустрічаючи людей, котрі поводяться дивно, ви наймаєте детектива для стеження, я ладен піти до вас на постійну роботу. Мені просто не потрібні будуть інші замовники.

— Я наймав вас не тільки для стеження, — крізь зуби процідив Шумилов, який, схоже, подумки заприсягся, що не дозволить Георгію збити себе з пантелику. — Спираючись на наявну в мене інформацію, склав певний план дій. Одним із пунктів була перевірка особистості пані Кроль. Далі я мав намір дати вам інші завдання.