Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Так, — і досі наказовим тоном перервав Жорик, — записуй: «Друга Героїня поводиться підозріло». Те, що людина може цілу добу щось репетирувати, характеризує її як стовідсоткового маніяка, якого слід ізолювати. Схоже, заради отримання цієї ролі твоя Друга Героїня могла піти на що завгодно.
— Прибрала суперницю, а потім не встояла під тиском каяття? — скривилась я. — Неправдоподібно! Якщо міркувати подібним чином, виходить, що вся їхня трупа — суцільні маніяки, котрих слід ізолювати від суспільства. Кожен із них репетирував би нову роль не менш активно. Зінаїда Максимівна вміє заражати ентузіазмом.
— Може, все-таки тобі не варто з нею спілкуватися? — тоном не начальника, а просто чоловіка промовив Жорик. — Ні? Ну гаразд, продовжуй.
— Наступного дня всі сусіди по гуртожитку помітили, що бурхлива радість Другої Героїні змінилася напруженою замисленістю. Пізно ввечері дівчина відклала роль і спустилася в хол, де зробила кілька дзвінків з телефону-автомата. Глухувата вахтерка все-таки випадково почула, що розмовляла дівчина обидва рази з чоловіком.
— Пиши, — розпорядилося керівництво в особі Жорика: — «Глуха вахтерка поводиться дуже підозріло». Не настільки вже вона й глухувата, раз таке почула. Або бреше про дзвінок, або про власну глухоту.
— У тому-то й річ! — мене вразила Жорикова нетямущість. — Глуха — й почула. Ти уявляєш, як це треба було говорити? Так би мовити, «розмова на підвищених тонах». Після цього дзвінка Друга Героїня з розгубленим виглядом повернулася в свою кімнату. Цілу ніч прокрутилася в ліжку. А рано вранці зібрала рюкзак. Усе мало такий вигляд, начебто вона збирається на кілька днів до батьків, що мешкають за дві години їзди від міста, в якомусь селищі. Загалом, сусідка по кімнаті ще дуже довго думала, що Друга Героїня поїхала додому. Пізніше міліція встановила, що вдома Друга Героїня не з’являлася. Батьки зниклої дівчини дали безліч адрес, за якими могла поїхати Друга Героїня. Виявилося, що в цього сімейства родичі ледь не в кожному містечку нашої області. І з усіма Друга Героїня підтримувала теплі стосунки. В усіх могла з’явитися, але… так і не з’явилася. Батьки вважають, що дівчина могла поїхати ще до яких-небудь родичів. Наприклад, у Крим. Заяву про зникнення Другої Героїні писала режисерка. Батьки в розшук подавати й не збиралися.
— Здорово! Познач, що батьки Другої Героїні теж підозрілі. Що було далі?
— Що-що… Ось уже цілу вічність дівчата в розшуку. Результатів жодних. А, забула сказати: коли батьки Першої Героїні заявили про зникнення дочки, Зінаїду Максимівну, звичайно, навідали працівники органів. Режисерка, як почула, що міліція вважає, буцімто дівчина пішла з дому за власним бажанням, висловила категоричну незгоду з такою версією. Вчинила грандіозну істерику, вимагаючи шукати Першу Героїню ретельніше. Після цього почалася епопея з записками. Зінаїді Максимівні підкинули в пачку від сигарет записку з текстом: «Не хочеш, щоб усі зникли? Не напружуй ментів». Режисерка відразу сповістила органи про цю записку, але ті ніяк не зреагували. Мало там хто що нашкрябає на фользі від сигарет? Наступного дня на репетицію не прийшла Алла. Так звали Другу Героїню. Режисерка вважає, що, якби вона не розповіла міліції про записку, можливо, Алла нікуди не зникла б.
— Так, запиши, що й міліція поводиться вкрай підозріло. Може, вони самі підкинули цю записку? З метою самозахисту. Щоб припинити режисерчині наїзди.
— А навіщо їм потім ще й мені записки підкидати? Тим самим почерком, що й режисерці…
За кілька хвилин, дві сторінки мого записника були пошкрябані нескінченним переліком тих, хто поводиться вкрай підозріло. До списку підозрюваних потрапили навіть ми з Настусею, не кажучи вже про Тигру, котру, як на Георгія, вже за саму тільки зачіску давно слід посадити за ґрати.
«Так… Видно, Жорик ще не остаточно активізував свою мозкову діяльність. Як би все-таки змусити його ретельно подумати? Може, й справді не годувати до перших важливих результатів? Ні. Це може бути небезпечним для життя. Для його й для мого теж», — промайнуло в думках.
Чомусь я була впевнена, що варто Жорикові змусити себе зосередитися, як ми негайно розгадаємо таємницю зникнення акторок. Як і всі жінки, я вважала, що моє місце виключно поряд із неабияким чоловіком. Тому іноді я трохи перебільшувала Георгієві чесноти.