Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
«Та-ак… Старіємося… Колись, варто було зіштовхнутися з тим, що чоловік не цілком відповідає моїм запитам, я змінила б чоловіка. Тепер змінюю запити…» — сумно подумала я та чомусь згадала Шумилова. Кинула погляд на годинник, і це викликало в мене цілковиту паніку.
— Спізнююся! — голосно закричала я та кинулася вдягатись. Задуманий мною для вечірньої зустрічі з Шумиловим діловий костюм сидів сьогодні трохи строгіше, ніж звичайно. Раптом схотілося дозволити собі щось трішечки легковажніше. Зрештою, в ресторан же йду!
«І не думай навіть! — повчально озвався хтось усередині. — Діловій жінці не личить чепуритися. Ресторан — це тільки місце, де люди колективно поглинають їжу та обмінюються інформацією».
Вечірня сукня з карколомними вирізами на всіх місцях, запланованих для збивання з ніг, уже рік висіла недоторканною. Я мимоволі зітхнула та застібнула піджак на всі ґудзики.
«А твій Шумилов, між іншим, ошуканець і нікчемний шпигун», — навіщось прошепотіли мені зсередини. Від цих слів трохи попустило.
— Я майже готова до виходу, — голосно повідомила я домашнім і співробітникам. — У кого які напутні слова чи побажання?
— Я з тобою! — голосно повідомила Настуся, кидаючись до мене.
— Ти що, вечеряти вдома не будеш? Можна доїсти увесь плов? Я щасливий, — голосно повідомив Жорик і кинувся до холодильника.
— Можна, — я вирішила піти на деякі жертви, — тільки спочатку давай визначимося з долею Сестриці.
Жорик пильно глянув на Настусю. Та безневинно заляпала віями та виструнчилася, зображаючи готовність до послуху. Звістка про плов, видно, розслабила Георгія.
— Гаразд. Нехай залишається працювати. Тільки з офісу — ні на крок. Нехай опановує комп’ютер і відповідає на телефонні дзвінки.
Настуся спершу зраділа була, та по його останніх словах раптово знітилася й пішла в кімнату. Георгій тяжко зітхнув їй услід. З усього виходило, що Жорик не хотів скривдити Сестрицю.
— Не переживай, — я вирішила підбадьорити його, — вона, я думаю, зрозуміє, що ми праві.
— Сподіваюся, — розвів руками Георгій. Він стояв біля дзеркала та спостерігав за моїми приготуваннями до зустрічі з підступним видавцем. — Ти намалювала різні очі, — в’їдливо зауважив Георгій, коли я вже перейшла до фарбування губів. — Це зумисне? Для більшої таємничості? Зазвичай ти не вбираєшся так ретельно для ділових зустрічей…
Я завмерла з роззявленим ротом. Частково тому, що так було зручніше наносити помаду, частково від подиву. Невже? Виявляється, Георгій помічає, коли і з якою старанністю я збираюся на ділові зустрічі. Оце новина!
— Мовчиш? — трохи напружено поцікавився Жорик.
Я дійсно мовчала. Сказати не було чого, й мені це діяло на нерви нітрохи не менше, ніж Георгію. Телефон, який задзвонив цієї миті, позбавив мене ганебних виправдовувань. Керуючись єдиним бажанням вирватися нарешті з цієї бридкої мовчанки — я схопила слухавку. Настусині навушники цього разу добре стали мені в пригоді: дитина на телефонний дзвінок не зреагувала.
— Детективна агенція «Order», — я забула з переляку про необхідність змінювати голос та інтонацію.
— Катерина?! — на тім кінці дроту мій голос вочевидь викликав обурення. — Що ви там робите?
Я миттю зрозуміло, хто телефонує.
— Полегшую детективу Собаневському його працю, — я миттєво перетворилася на саму холоднокровність. — Погодьтеся, зручніше стежити за тим, хто під рукою.
Відверто кажучи, я була жахливо розгнівана на цього типа. Бракувало ще, аби через нього спалахнула сварка в сімействі. І потім, навіщо було приховувати від мене свої підозри?! Невже не міг просто запитати, чи я не злочинниця? Навіщо влаштовувати комедію? Втім, я і сама не надто прагла поділитися із Шумиловим своїми підозрами щодо нього. Навіть послала Тигру стежити за дядьком…
— Знаєте, Катерино, — він, мабуть, вирішив бути відвертим, — ви починаєте надто турбувати мене. Гадаю, вам доведеться дещо пояснити…
— Вам теж. Я надам вам цю можливість за сорок хвилин. Сподіваюся, наша домовленість про зустріч у силі?
— У силі…
— До речі, навіщо ви дзвоните?
— Повідомити панові Собаневському про те, де вас можна буде знайти сьогодні ввечері… — розгубився видавець.
— Дякую, я йому вже доповіла.
— І ще. Я хотів попросити його зустрітися зі мною…
— Я йому передам.
— Катерино, не клейте дурня, покличте Собаневського до телефону. Будь ласка. Знаєте, мені зараз не до ваших… кгм… фокусів. Я хотів би залучити детектива Собаневського до пошуків моєї дочки.