Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
— Але ж ви найняли для розслідування мене, а не його! — обурилась я.
Шумилов на мить закотив очі до неба, що підглядало крізь прозорий тент, потім знову себе опанував.
— На вас би я поклав якісь інші обов’язки. Не хвилюйтеся, в цій справі клопоту вистачить для всіх. Власне, з цим я й телефонував панові Собаневському, коли наткнувся на ваш голос, Катю.
Мені підлестило, що до мене видавець звертається на ім’я, немов до старої знайомої, і я, сама того не помічаючи, перекинулася на його бік. Усі мої підозри розвіялися під натиском його виправдань. Він вирішив сам вести справу, найняв і мене, і Георгія, щоб використовувати нас для розв’язання різних задач. Що ж тут дивного? Для проведення розпитувань, наприклад, я підходила значно більше, ніж Георгій, котрий постійно налаштовує всіх проти себе цим ось невмінням спілкуватися. Звичайно, Шумилов був не правий у підході до розслідування, але не настільки, щоб звинувачувати його в посібництві злочинцям, як це намагався робити Жорик.
— Отож, — провадив Шумилов, — я поговорив із Катрею по телефону й зрозумів, що ви, пане Собаневський, просто глузуєте з мене. Я зв’язався з Зінаїдою, щоб уточнити, хто така Катерина Кроль, і довідався, що вона називала ту саму агенцію, що й ви. Власне, мені від самого початку слід було звернутися по роз’яснення до Зінаїди, але я чомусь вирішив довіритися найкращому, як доносить поголос, детективові міста. За що й поплатився.
— Річ у тім, що найкращого, як ви зволили висловитися, детектива міста нікому зроду на думку не спало наймати як простого виконавця, — вирішив усе-таки розкрити причину своєї упередженості Георгій. — А вам ось спало. Чомусь ви побоялися поділитися зі мною всією інформацією.
Слова Георгія теж здалися мені переконливими. Сторожке ставлення до видавця миттю повернулося в мої мізки. Як завжди під час суперечок двох доволі сильних супротивників, я почувалася незатишно. Аргументи обох здавалися мені сильними, і я металася від однієї думки до іншої, не знаходячи в собі сили зайнятися чимось кориснішим.
— То на що ж ви скаржитеся? — тим часом правив своєї Жорик. — Вказівки ваші я виконав якнайточніше. Встановив особу Катерини, почав за нею стеження… Ви ж не дали собі праці пояснити, навіщо вам це потрібно й чим викликаний настільки підвищений інтерес до моєї… м-м-м… співробітниці.
— Ми компаньйони! — грізно нагадала я Жорикові, не соромлячись присутності Шумилова. Кочуючи з образу потенційного замовника до ролі потенційного злочинця та назад, видавець перестав бути для мене персоною, на яку слід справляти приємне враження. Нехай зі своєю репутацією спочатку все з’ясує.
— Хіба? Тепер знатиму, — підморгнув мені Георгій, і далі викладаючи Шумилову свої претензії. — Якщо ви маєте намір одноосібно вести справу, то розраховувати на щось більше, ніж пунктуальне виконання конкретних вказівок, не повинні.
— Будь-яка нормальна людина на вашому місці відразу сказала б мені, що Катя працює на неї! Видавець іще не усвідомлював до кінця, що нормальна людина на місці Георгія ніколи б не виявилася, та обвинувачував і далі.
— Не на нього, а з ним, — я навіщось виправила Шумилова.
— А ви не запитували, — незворушний Георгій проігнорував мою вставку. — Виконавці, знаєте, думати не навчені. Отже, — Жорик трішки підвищив голос для посилення значущості моменту, — мої умови такі: або ви віддаєте мені керування слідством разом із усією вихідною інформацією, певна річ, або розгрібаєте все самі. У мене й без розбирань між подругами вашої дочки справ по горло. Можливо, якби Георгій не промовив останньої фрази, справа ще могла б скінчитися мирно.
— Що ж, — Шумилов ледь підняв підборіддя і я раптом помітила, які однакові в них із Жориком вирази. Ображені шляхетні сери холодно дивилися один одному в очі, — виходить, результат нашої зустрічі визначено. Жорик стримано кивнув і вже почав крутити педалі, щоб відплисти від столика Шумилова. Я, не зважаючи на улюблені шпильки, вперлася ногами в свою частину педалей. Чинити опір довго не змогла б, але мене врятував гідроцикл офіціанта. На столі, який ледь погойдувався, було вичавлено спеціальні заглиблення для посуду. Спритним рухом офіціант поставив переді мною філіжанку гарячої кави. Тішило те, що замість уже звичних наперстків із сервізу ляльки Барбі, тут наливали каву в посуд гідних розмірів. Георгій кинув погляд на свою філіжанку та навіщось замовлене ним морозиво, на чималий шматок торта… І послабив опір, тож мої ноги різко крутонули педалі. Наше сидіння поштовхом врізалося в стіл. На щастя, нічого не розлилось. Ямки в стільниці чесно відпрацьовували своє завдання.