Історія однієї істерії
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-59-3
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Історія однієї істерії». Краткое содержание книги:
Не сумуйте, все це чекає на вас і в новому романі, останньому з цього циклу. А на додачу — ще безліч не менш цікавих персонажів: унікальний письменник Хомутов і його лиховісний з вигляду друг-глухонімий, видавець-ідеаліст, що перебуває в полоні власних ілюзій, неперевершена режисерка молодіжного театру «Сюр» з безліччю найкумедніших дивацтв і її вихованці, такі, як голомоза, та не позбавлена шарму дівчинка на прізвисько Тигра, трішки нервова Ксенія, її подруги Лариса з Аллою, що полюбляють чомусь таємниче зникати, й нарешті, причина всіх нещасть цих дівчаток — талановитий і демонічний Кирило… Чого вони всі накоять цього разу, ми переповідати не будемо. Але повірте: пригоди, які ви переживете з ними разом, такі само захопливі, як і в попередніх книжках циклу.
Про те, що останній факт мав місце, я довідалася від Настусі й Тигри, захопленої сміливістю своєї «Зінаїдочки Максимівночки». Тигра виявилася мимовільним свідком цієї сцени. Підіймалася до режисери з вкотре забутими тією в залі ключами та наткнулася на розгнівану Зінаїду Максимівну, яка розправлялася з бідолашним оперативником.
— Так і запиши: «Режисерка поводиться огидно. І підозріло, на додачу», — продиктував Жорик. — Боялася обшуку, виходить, було що ховати. Крім того, вже ти ж бо повинна розуміти, що міліція не припинить активних дій просто так, через лінощі. Напевне, наші опери знайшли вагомі докази добровільної втечі твоїх Героїнь. Так. Зазнач, що мені потрібно подзвонити хлопцям, довідатися, через що вони повірили у версію про відсутність складу злочину.
Я зраділа, що Жорик почав нарешті думати, й навіть не сперечалася з ним щодо його сумнівів у порядності режисерки. Колись давно Георгій і сам працював у міліції, там у нього збереглася безліч неоціненних зв’язків. Повідомлення про те, що Георгію потрібно розпитати колишніх колег про нашу справу, я позначила одиничною.
— Чудово! У нас з’явився перший пункт плану дій.
— І не сподівайся! — ображено пробурчав Жорик, коли усвідомив, що піддався на мої провокації і все-таки почав думати про розслідування. — Я не давав згоди вплутуватися в цю справу…
— Ну, Георгію! — хором заканючили ми з Настусею. — Ну, будь ласочка! Ну, ми в тебе віримо!
— Негайно припиніть цей бедлам! — якби Георгій сидів на тому місці, де сидять усі нормальні люди, то напевне грюкнув би кулаком по столі. На жаль, столу під кулаком не виявилося. Намагаючись нас закликати до порядку, розгніваний Жорик щосили вдарив себе по коліні. Спрацювали рефлекси. Георгій з досадою засичав, схопився за ногу й навіть зіскочив із підвіконня. При цьому, звичайно ж, налякав мене. Я й собі відскочила, перекинула каву, обпеклася й теж засичала, намагаючись приховати за цим звуком потік непристойної лайки. А потім він дивується, чому в мене розладнані нерви!
Настуся, котра досі не бачила такого цирку щохвилини, захоплено заляпала в долоні. Я трохи заспокоїлася та заходилась витирати каву, що розлилася з перекинутої турки.
— Є така прикмета, — звертаючись нібито тільки до мене, промовила Настуся, — хто щось неправильно робить чи говорить, того Бог карає. Після яких слів у нас цей бедлам почався?
— Після того, як Жорик відмовився допомагати в пошуках Героїнь, — із серйозним виглядом включилась я в Сестрицину гру.
— Гаразд, годі, — завив Георгій, — я не відмовлявся! Просто вважаю це дурнуватим заняттям. Але ви, я так розумію, легко не заспокоїтеся. Добре, а якщо я доведу вам, що акторки зникли за власним бажанням? Тоді ви дасте мені спокій?
— Обіцяємо! — дружно зраділи ми.
— Катерино! — тоном Найголовнішого Шефа наказав Жорик. — Продовжуй доповідь.
— Після телефонної розмови зі своїм коханим Перша Героїня повідомила батькам, що піде гуляти з подружкою, і, можливо, залишиться в цієї подружки ночувати. Дівчина дала щигля по носі молодшому братові та зачинила за собою вхідні двері. Була восьма вечора, надворі було на подив тепло й сухо. Більше Першої Героїні ніхто не бачив.
— А наступного дня мала відбутися репетиція в театрі, — нагадала мені Настуся, побоюючись, що я тільки читатиму свої записи й забуду про роздобуту нею інформацію.
— Зінаїда Максимівна довго не могла повірити, що Головна Героїня може дозволити собі не з’явитися на репетицію. Нікого не попередити?! Що за немислиме хамство? — знову наслідуючи інтонації режисерки, продовжила я. — У стані граничного обурення режисерка віддала головну роль Другій Героїні. Щоби був другий склад, на випадок чергових примх із боку Першої Героїні. Друга Героїня, поки п’єса розроблялася в театрі, мріяла про цю роль. Вона не зносила Першої Героїні та вважала, що та не гідна ролі. Друга Героїня жила в студентському гуртожитку й за ніч встигла довести до істерики всіх сусідів. Безперервно репетирувала. Читала текст уголос і просила когось послухати збоку, що виходить. Читала дуже емоційно та досить голосно. Незабаром півгуртожитку знало текст ролі та кляло всі театри в світі. Наступного ранку Друга Героїня відмовився йти на навчання, заявила, що не для того так довго чекала цієї ролі, аби витрачати дорогоцінний час репетицій на інститутські будні.